Він і Вона

Коли Юля дивилася в Славкові очі кольору грозового неба, коли він ніжно торкався її пальців або просто пригортав, відчувала, як втрачає голову. Від невисокої, але кремезної постаті юнака віяло мужністю і магнетизмом. А трішки припухла нижня губа, яку так любила цілувати, надавала виразу обличчя беззахисності. Навіть деякі його вчинки вражали дитячою безпосередністю. Це було не перше кохання дівчини, але щоб таке пристрасне… «Ти, напевно, останній романтик!» – казала, і руйнувалися фортеці її неприступності. Світ навколо переставав існувати у звичних вимірах…

детальніше

Сьогодні обов’язково напишу йому листа. Можливо, це вже і не модно, зате романтично. Саме так найлегше сказати те, про що мовчиш при зустрічі, сором’язливо дивлячись в очі. Вкотре пообіцяла собі і... Відмовляючись від чогось, починаєш шукати без¬ліч причин, щоб виправдатися, в першу чергу, перед собою. А потім, нічого не розуміючи, віриш у власну вигадку і дивуєшся.

Мабуть, дехто вважає, що Яна легковажна. І ніхто не думає про те, що це – лише маска, якою вона прикриває своє справжнє „я”. Адже не даремно кажуть, що життя – це театр, а ми в ньому – актори. І кожен повинен грати свою роль.

...Ніч. В кімнаті ароматно пахне кава. Відчинене вікно. З динаміка виривається сумна мелодія, від якої щемить серце. В попільничці димить цигарка. А на щоках – сльози.
детальніше

Тільки переступила через поріг під’їзду, як раптом послизнулась і незграбно впала, сильно вдарившись рукою.

– Ой! – вигукнула скоріше від образи, ніж від болю, – що за ранок: посварилася з Олегом, розбила свою улюблену склянку, ще й впала.

Починаю підніматися і відчуваю, як чиясь рука торкається мого плеча.

Повертаю голову, щоб у вічі сказати „благодійнику” все, що про нього думаю, і бачу сусіда-пенсіонера, який щоранку в один і той же час прогулюється зі своєю собакою. Відразу заспокоїлась і, прошепотівши скупе „дякую”, пробую піти.

– Боляче? – чую за спиною.

– Ні, – відповідаю, не зупиняючи ходу.

детальніше

«Сучасний чоловік повинен не лише прагнути вивчити всі 64 акробатичні пози, винайдені 2000 років тому, а вміти приділяти значно більше уваги створенню правильної еротичної атмосфери», – пише у своїй новій книзі Павана Варма. Колишній дипломат, а нині й письменник, вніс значні сучасні корективи в питання сексу.
детальніше

Коли робочий день завершується, завжди відчуваєш полегшення. Виникає непереборне бажання швидше потрапити додому, нарешті зняти із себе таке незручне, але, водночас, таке улюблене взуття на високих підборах, одягнути м’якенькі капці і в компанії муркотливого Тишка насолоджуватися домашнім затишком.

Сьогодні Настя втомилася. І хоча вже давно звикла до того, що потрібно вислуховувати про людські проблеми, кожному щось порадити, якщо можливо – допомогти, але іноді це забирало всі сили. Мабуть, правду кажуть колеги: вона занадто переймається чужими бідами. Та по-іншому у Насті не виходило. Дуже часто їй самій було нелегко. Так хотілося повертатися додому і знати, що там тебе хтось чекає. Але нічого не вдієш – дівчина давно жила сама і лише Тишко з нетерпінням чекав її приходу.
детальніше

Восени зазвичай підсумовують зроблене, обдумують, як жити далі, або просто налаштовуються на зимову сплячку. Наталя ж ніколи не належала до тих, хто все робить правильно та виважено. Тому й зараз вирішила, що не час і не причина для відчаю.

– Все! Починаю жити по-новому! – говорила собі, вкотре посварившись із Олегом, який уже дістав своїми настановами.

«По-новому» для дівчини означало: знайти нового кавалера, котрий оцінить і зрозуміє її як жінку, може (це, звичайно, не обов’язково), нову роботу, бо й там іще до цього часу не зрозуміли, що все тримається на її ніжних плечах! – Сволота! – сердилася Наталя. Я не можу відіспатися, бо пашу на них, як проклята, за якісь копійки. А вони на мене отак просто – „Безвідповідальна”. І все тому, що один раз спізнилася! Ну, може, й не один. Але то ж дрібниці! Он Жанна взагалі тижнями не з’являться. Та їй можна: вона з шефом спить. Ще й Олег мій туди ж – не ходи, не роби, не кури, не пий зайвого. Теж мені святий. Задовбали!
детальніше

– Усе! Розлучаюся! – кричав сам до себе Павло, нервово тиснучи на газ своєї „Лади”. – Бачиш-но, що вона встругонула: коханця завела. І кого? Івана! Лисого та ще й спекулянта!
детальніше

– Олександре, привіт! – почув по телефону голос товариша. – Пам’ятаєш, яка сьогодні у вас із Світланою дата?

– Ні, – відповів той.
детальніше

Хтось грав… Звисока звуки падали в душу. І хоча й були такі, сказала б, трохи незграбні, але відчувалося – справжні: хтось виливає біль. Щовечора, коли після робочого дня стояла на зупинці в очікуванні маршрутного таксі, чула ці дивні мелодії. Настільки тривожні, що мимоволі починала шукати, звідки ж вони линуть і кому так боляче. Озирнулася – й зупинила погляд на вікні. Старенькі занавіски, полущена від часу фарба на рамах, абажур із кришталевими підвісками. Це звідси, з відчиненої кватирки, щодня чути чиюсь гру. Не втрималась – зазираю всередину: худенька одинока постать зігнулася над фортепіано. Юнак? Не може бути…
детальніше

У них усе ладилося до тих пір, доки Ольга не захворіла.
детальніше