Регіон

„577-й ракетний полк несе бойове чергування в бойовій постійній готовності!”

Така форма доповіді була в командира полку Ракетних військ стратегічного призначення при зустрічі командира дивізії. Вищезгаданий полк, або військова частина 32187, у період існування СССР дислокувався на території Ківерцівського р-ну з 1959 по 1992 рр. і належав до режимних секретних військ. Тепер це – вже історія, хоча її досі замовчують. Навіть 17 грудня 2009 р., коли РВСП святкували свій 50-річний ювілей, у засобах масової інформації Волині про це ніхто не згадав, незважаючи на те, що на її теренах і нині проживають тисячі людей, доля яких пов'язана зі службою в Ракетних військах.

За 33 роки існування військової частини через її лави пройшли десятки тисяч людей різних національностей з усього колишнього Союзу.

Полк озброювався двічі. Вперше – ракетами „8к63” із початку свого існування й до червня 1981 р., вдруге – ракетами „СС-20” („РСД-10”).

Вищезгадані ракети з термоядерними зарядами націлили на об'єкти противника в Європі, у свою чергу полк був під прицілом ракет НАТО. Існувала реальна небезпека для жителів області: потрапити під ядерний удар у випадку війни. Перевагу мала та сторона, яка розпочне запуск ракет першою. На щастя, цього не сталося. Тепер на сайті РВСП Росії є всі тактико-технічні характеристики згаданих ракетних комплексів.

Поговоримо про головне: людей, які забезпечували високу бойову готовність, без котрих зброя – це мертвий вантаж. Уся відповідальність за стан боєготовності лежала саме на них: від солдата строкової служби (номера бойового розрахунку) і до командира чергових сил полку.

Бойове чергування зміни несли по 7 діб, усередині 80-х років перейшли на чергування по 3 та 4 доби.

Офіцери і прапорщики змін були відірвані від своїх сімей, траплялося, що заступали на бойове чергування через зміну, перебуваючи на службі по півмісяця цілодобово. Коли не проводилися тактико-стройові заняття або тактико-спеціальні навчання з виходом у польові райони, залишалися в розташуванні частин. За зайнятістю особового складу на службі РВСП незначно поступалися тільки підводникам з атомних човнів.

За весь час несення полком бойового чергування не було випадків зниження бойової готовності та не допущено техногенних катастроф.

Люди мали справу з агресивними компонентами ракетного палива і термоядерними зарядами. За роботу з небезпечними агресивними речовинами солдати строкової служби (це були заправники 4-го відділення батареї пуску) отримували додаткове спецхарчування та відпустки. На превеликий жаль, з усіх офіцерів та прапорщиків заправних відділень полку нині залишився серед живих лише один прапорщик.

Ветеранська організація полку збирає офіцерів та прапорщиків три рази на рік: 1 вересня – у день заснування військової частини, 17 грудня – у день РВСП та 9 травня – у день Перемоги. Ці зустрічі розпочинаються із зачитування імен померлих однополчан та хвилини мовчання. Список, на жаль, стрімко поповнюється...

Важливим моментом у службі ракетників був ритуал оголошення наказу про заступання на бойове чергування під гімн у виконанні військового оркестру.

Зачитуючи список чергової зміни і віддаючи наказ, називали статті Кримінального кодексу про відповідальність за порушення правил бойового чергування: в мирний час це загрожувало позбавленням волі на 5-10 років, а за рівноцінні дії у військовий час (фактично починався з команди «Зайняти бойові пости» і наступного пуску ракет із бойовими термоядерними зарядами) – розстріл. На старому надійному комплексі з ракетами “8к63” існували свої добрі традиції, які склалися за довгий час несення полком бойового чергування. Протягом багатьох років підрозділ був кращим у ракетній армії. Старші за віком, досвідчені офіцери, чекаючи свого звільнення в запас, журилися: чи зможуть їх замінити достойні молоді офіцери?

Наступив час, коли полк пере-озброювався, переходячи на новий найсучасніший мобільний комплекс „СС-20” (так його величали вороги і надзвичайно боялися).

Знімав полк із бойового чергування на старому комплексі і ставив на бойове чергування в новому незмінний упродовж 7 років командир – гвардії полковник Михайло Жинько. Ця людина володіла глибокими знаннями з усіх питань військової служби, була надзвичайно працелюбна, невтомна, завжди в курсі всіх подій. Боєготовність командир тримав на високому рівні.

Пригадується, як полк підняли по тривозі із завданням подолати на марші водну перешкоду – р. Стир – через понтонний міст неподалік Кузнецовська. Вагою 84 тонни кожна, всі стартові пускові установки на базі шестиосьового автомобіля „МАЗ-547” із бойовими ракетами та термоядерними боєголовками, включаючи іншу бойову техніку полку, подолали водну перешкоду і передислокувалися в запасні позиційні райони, виконавши нормативи на оцінку «відмінно». За високу бойову готовність ракетного полку гвардії полковник Жинько був удостоєний нагороди – ордена Червоної Зірки. Переживання досвідчених офіцерів старого комплексу 8к63 виявилися марними. На зміну їм прийшли молоді, які досконало вивчили та освоїли у стінах військових училищ новий комплекс „РСД-10” (його таємна на той час назва). Це довів спочатку лейтенант, а потім гвардії майор Віктор Скроботов – командир 3-го ракетного дивізіону, а нині – генерал у Генеральному штабі Збройних сил Росії.

Віктора Сергійовича в полку знали як надзвичайно освіченого, розумного, інтелігентного, вимогливого до себе та підлеглих офіцера.

Окрім нього, ще не один виходець із полку став генералом. Набереться більше десятка, які служили в ЗС СССР, а також два – вже в ЗС України. Наприклад, останній командир полку – генерал-майор Сергій Глазирін.

Не можна не згадати і про службу прапорщиків. Серед них – старший прапорщик Віктор Цихоцький, старшина 2-ї батареї, якого солдати називали „Головнокомандувачем” за високі вольові та організаторські здібності, вміння керувати людьми (насправді головнокомандувач по штату в РВСП був один – головний маршал артилерії Володимир Толубно). Зауважу: солдати без причини не називали, але якщо назвали, то влучно.

Можна навести багато прикладів добросовісного виконання службових обов'язків солдатами, сержантами, прапорщиками та офіцерами, кожен із них зробив свій внесок у підтримання високої бойової готовності полку. Серед них був, до речі, і Олександр Башкаленко – нині перший заступник голови облдержадміністрації.

На утримання РВСП держава витрачала колосальні гроші, які могла б використати для розвитку матеріального та культурного рівня народу. Протистояння між супердержавами – Радянським Союзом і США – ставило питання ребром: лише одна сторона може перемогти у випадку війни – та, яка має кращу ракетно-ядерну зброю. А в той час РВСП називали «ядерним щитом СССР».

Комплекс „СС-20” був сучаснішим і надійнішим, він нічим не поступався ворожим «першингам». Готовність системи до пуску становила п'ять хвилин після отримання відповідного наказу. Запуски ракет здійснювали два офіцери командного пункту дивізіону одночасним натискуванням кнопок. Яка відповідальність лягала на цих людей – розпочати світову ядерну війну! Ви тільки вдумайтеся в це! ...У травні 1992 р. зі станції Ківерці особливо небезпечним розрядним вантажем відправили останні ракети в Росію. Так завершилася „ядерна” сторінка історії Волині. Власне, й України.

Нинішні політики полюбляють говорити: якби Україна залишилася з ядерною зброєю, з нею рахувалися б у світі.

Наводжу приклад: аналогічні полки були зняті з бойового чергування, згідно з договором про ліквідацію „РСМД-2” в Білорусі, їхнє місце зайняли міжконтинентальні ракетні комплекси «Тополь», бойове управління яких здійснювалося з Росії. Те ж сталося б і з Україною.

До речі, такі переговори велись у Луцьку з кандидатом (на той час) у Президенти України Леонідом Кравчуком. Леонід Макарович був не проти позитивного вирішення цього питання. Так нас проінформував у ті часи командир луцької ракетної дивізії. Але не так сталось, як гадалось, маємо те, що маємо.

У Луцьку є музей військової техніки. Просто неба зберігається різна бойова техніка, в тому числі – фрагменти бойового оснащення РВСП. А в приміщеннях музею на стендах – матеріали і фото про розміщення в Луцьку авіаційної дивізії. Проте навіть жодного натяку на те, що в обласному центрі був штаб ракетної дивізії РВСП і по всій Волині дислокувалися ракетні батареї з ядерною зброєю! Треба, думаю, відновити історичну справедливість. Зробити це є кому, бо досі живі ветерани 577-го полку РВСП.

Валерій ПНЕВСЬКИЙ.