Південь

„Хочу з гордістю сказати: я – сільський завклуб”. Прикро, але факт: промовити це зможе не кожен керівник сільського закладу культури Волині. Бо чи ж секрет, що є ще у нас чимало таких клубів, які навіть „культурними” назвати важко, та й робота працівників цієї сфери частенько тримається на голому ентузіазмі. Єдине тішить: ентузіазму у наших краян – хоч греблю гати, і навіть із нічого сільські завклуби вміють зробити велике ЩОСЬ.
детальніше

Сухе і спекотне літо – пора не лише відпусток, а й, на жаль, пожеж. Нинішнього року ситуація у сусідній Росії неабияк насторожила українців, тому влада пішла на більш серйозні кроки: урядовою постановою обмежено відвідування громадянами лісів у пожежонебезпечних регіонах, заборонено в’їзд транспортних засобів до лісових масивів, крім того, не можна спалювати стерню, бур’яни, смітники тощо. Телеграму із переліком завдань було надіслано і в Державну екологічну інспекцію у Волинській області. Прореагували миттєво: керівництво організувало виїзний рейд, залучивши пресу, аби на власні очі переконатися: завдання, поставлені Урядом, виконуються.
детальніше

Як не дивно, але люди, котрі свого часу постраждали від того, що в серці жила любов до рідної землі, Україні не потрібні. Що таке бути непроханою гостею після насильного виселення та репресій, із власного досвіду знає Анастасія Щепанюк, у дівоцтві – Горобець. Та й митарства ще можна пережити, переконана жінка, але – не порожні обіцянки чиновників.

Про непросту долю уродженки локачинського села Білопіль Анастасії Щепанюк «Волинська газета» вже розповідала в публікації «Пустопорожні пільги» (від 10 вересня 2009 року), як і про її батька, котрий загинув у бою із гітлерівськими загарбниками («Трофейні «тигри» в обороні Вовчака», від 9 липня 2009 року). Однак знову повертаємося до цієї теми, бо єдина донька фундатора УПА на Волині досі (хоча невдовзі будемо святкувати 19-й рік Незалежності) лишається насамоті зі своїми проблемами: жінці на восьмому десятку ніде жити.

Із власної хати у далекому 41-му сім’ю Миколи Горобця, котрого серед повстанців знали під псевдо «Славко», виселили енкаведисти. Звісно, без попередження. Ввірвалися в садибу, силоміць посадили матір Анастасії – 22-річну Надію Горобець – як «дружину буржуазного націоналіста» на воза разом із піврічним немовлям. Не оминула доля виселенця й старшу доньку молодого подружжя – Настуню. Вершники-енкаведисти знайшли дівчинку, котрій на той час ще не виповнилося навіть чотирьох років, на хуторі в баби з дідом, кинули в сідло поперед себе і, нічого не пояснюючи старим, повезли геть.
детальніше

Анатолій Гетьманчук нещодавно обійняв посаду начальника Державної екологічної інспекції у Волинській області. До цього часу він був першим заступником начальника Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. До речі, то не перша людина, яка, вийшовши із лісової галузі, очолила інший підрозділ. Приміром, ще один природоохоронець, начальник Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області Володимир Мирка – також колишній лісівник. Проте сьогодні наша розмова із Анатолієм Гетьманчуком. – Анатолію Івановичу, вже місяць працюєте в державній інспекції. Але я попросила би пригадати саме перший день. На яких моментах у роботі мусили зробити акцент як новий начальник? – Вважаю, що кожна людина, котра приходить на іншу посаду, мусить усвідомити завдання, які стоять перед службою, оцінити можливості та прийняти певні рішення щодо покращання ведення того чи іншого напрямку роботи. Перші мої дії після представлення? Ознайомився із особовим складом, функціями, які покладені державою на екологічну інспекцію. Головне – осмислити саму суть і призначення даної екослужби, адже жителі й керівники місцевих органів влади не завжди розуміють, що інспекція проводить державний контроль за дотриманням природоохоронних норм. Ми повинні не лише виявляти недоліки, затримувати браконьєра чи лісопорушника, але в першу чергу контролювати дотримання природоохоронного законодавства керівниками або підприємствами, організаціями чи суб’єктами підприємницької діяльності. У цьому питанні законодавство більш вимогливе. Штрафами будь-яку фірму можна «поставити на коліна». Для прикладу назву Рожищенський міжгосподарський лісгосп, де при перевірці було виявлено величезні самовільні рубки і нараховано штрафних санкцій на суму 420 тис. гривень. Неефективно працюють каналізаційноочисні споруди Ковельського водоканалу, де шкода, яку заподіяли довкіллю, вимірюється вартістю до мільйона гривень. Ми цими штрафами підприємства просто «ставимо на коліна». Як можуть функціонувати ті ж очисні споруди, якщо організація має сплатити мільйон штрафу? Вирішення даної проблеми погоджено з обласною владою і знайдено компроміс. Ми перебуваємо на межі фолу. Намагаємося працювати на випередження.

– А як щодо особового складу? Чи не буде кадрових змін?

– Впевнений: тут працюють професіонали. За показниками трьох місяців вирішуватимемо, чи всі залишаться на посадах. Так домовилися. І, думаю, буде правильно. Кожен має шанс на те, аби розкрити свій потенціал і показати, на що здатен. До того ж, плануємо організувати навчання для усього особового складу інспекції, адже вчитися є чому, і це дуже потрібно. А в кінці року визначимо: хто, що, як? Надали можливість, час проявити себе. Оцінку отримає кожен. Реальну, заслужену.

– Зайнявши посаду, мали можливість ознайомитися із показниками, які були до Вас...

детальніше

У с. Угринів, що в Горохівському р-ні, громада активно збирає кошти. Саме в такий спосіб сільські мешканці вирішили розв’язати гордіїв вузол тамтешніх проблем. Бо сушити голову є над чим, зрештою, як і в кожному селі. «Соціалка» потребує вкладання неабияких коштів, а сільська рада просто не в змозі «розкошелитися». Ситуація така: хоч сядь, та й плач.Проте, як відомо, сльозами горя не здолаєш. От і вирішили селяни підійти до справи з іншого боку – скористатися пропозицією Євросоюзу. Але іноземці дають кошти на впровадження тих чи інших проектів за однієї умови – частину витрат, хай і невелику, громада бере на себе.

Угринівці зважилися. І хоч у кожного є купа власних проблем, але те, що болить цілому селу, слід вирішувати силами громади. Тож зійшлися на тому, що створять громадську організацію «Надія Горохівщини», зберуть необхідну суму і… підуть підкорювати Євросоюз.

– Коли почули від фахівців Волинського обласного ресурсного центру громад про можливість отримати фінансову поміч для вирішення проблем села, то серйозно замислилися над цим, – розповідає секретар Угринівської сільської ради Людмила Турій. – Зрештою, то – варіант, як їх можна розв’язати. Надумали. Організували сходи селян. Тепер справа за малим – зібрати необхідні кошти, що й будуть внеском громади.

Поки активно йде процес наповнення скарбнички громадської організації, сільські активісти обговорюють, куди краще спрямувати гроші.

– Зараз ведемо мову про розвиток інфраструктури нашого села, – продовжує Любов Антонівна. – Чимало соціальних установ потребують ремонту або впровадження енергоощадних технологій. Ми б хотіли, аби функціонував ФАП і престижно виглядало приміщення, аби в дитячому садочку було економне опалення, водовідвід функціонував без проблем, аби діти навчалися в теплій школі. А то такі вікна, що щілини – в палець. І хоча система освітлення у селах Угринівської сільради існує, проте давно вже не працює, а хай би горіло на вулицях нашого населеного пункту.

детальніше

У Локачах триває війна автостанцій, бо на одне селище – два таких об’єкти. Вже кілька років ворогують між собою підприємство «ВОПАС-10799», яке розташоване на Першотравневій площі райцентру, і так звана «нова» автостанція, що на вул. Луцькій. Найцікавіше: відстань між однією й іншою – кілька сотень метрів.

Здавалося б, проблеми тут – жодної. Натомість для пасажира – плюс, адже має можливість вибору: не задовольняють послуги однієї, користуйся перевагами іншої. Але… У конфлікт між двома підприємцями поступово втягнули мешканців селища. Найбільше – тамтешніх базарників, котрі розвернули свій бізнес поблизу «старої» автостанції на Першотравневій площі. Справа доволі вигідна, бо ж щодня пасажирів вистачає. Тож підприємці, магазинчики, крамнички та кафе котрих і розташовані на площі, виступають категорично проти закриття об’єкта ВАТ «ВОПАС-10799».

Однак у тамтешньої влади з цього приводу свої міркування. Мовляв, приміщення, котре звели на початку 80-х років минулого століття, не відповідає санітарно-гігієнічним нормам. Виникли претензії і в пожежників: будівля – в занедбаному стані. Тож у 2006 році місцеве самоврядування, стурбоване тим, що автостанція, яка розташована в самому центрі селища, перебуває далеко не в ідеальному стані, взялося наводити лад. Перед керівництвом ВАТ «ВОПАС-10799» поставили вимогу: довести до ладу об’єкт. Останні погодилися й підписали зобов’язання. Невдовзі провели відповідні роботи з благоустрою. Тепер, коли конфлікт зайшов у глухий кут і вже не добереш, хто правий у цій ситуації, а хто – ні, у Локачах подейкують, що кошти на ремонт надали саме підприємці, бізнес котрих напряму залежить від функціонування вопасівської автостанції. Чому? Бо відкрите акціонерне товариство постійно нарікає, що працює у збиток.

детальніше

У жіночці із зовнішністю тендітної дівчинки-підлітка навряд чи одразу впізнаєш сільського мудреця. Однак саме вона – Галина Патута – мешканка с. Промінь Луцького р-ну заткне за пояс будь-якого науковця, бо ж про рідне село ніхто не знає більше. Вона з легкістю може показати місця, де колись розташовувалися хутори, а ще – розтлумачити чуда на чудотворній іконі…

У Промені пані Патуту знають усі, тож довго шукати її обійстя не довелося. Шестирічний хлопчик, якого зустріли в центрі села, одразу скерував куди саме треба їхати.

– Де тьотя бібліотекарка живе? – протягнув малий і махнув рукою. – Он та-а-ам…

Хата на горбочку і паркан веселого рожевого кольору. Господиня теж усміхнена, наче бачимося не вперше, а знаємося все життя. Запрошує до будинку, бо на дворі ніби й не годиться балакати. В одній із просторих кімнат мій погляд зупиняється на паперовій іконці. Зображення трохи темне, але якесь незвичайне.

– То – образ Чудотворної ікони Божої Матері Пулганівської, – перехопивши мій погляд, розповідає господиня. – Це тутешня гордість, бо ж не кожне село може похвалитися таким. Правда, в нашому храмі зберігається копія, а де оригінал – невідомо. Бачте, справа і зліва є малюнки. Це – так звані чуда. Звісно, вони щось означають. Аби дізнатися, що саме, ми звернутися до краєзнавчого музею. Там їх і розшифрували. Цей образ справді унікальний. Працюючи в архівах, я наткнулася на надзвичайно цікаву інформацію: про ікону писав Данило Братковський. Він їздив у Київ, аби засвідчити чуда пулганівські. Здавалося б, що спільного між с. Промінь і пулганівськими дивами? Насправді історична назва села – Пулганів. Нинішнє ймення населений пункт отримав у 60-ті роки. Тож не дивно, що більшість тамтешнього люду, особливо старше покоління, вважає себе зовсім не промінцями. Генетична пам'ять у цих людей надзвичайно сильна.

детальніше

Краса незбагненна… Сонце припікає, у воді виблискує блакить неба. Літо. «Білий берег». Відпочинок.

В урочищі «Білий берег», що на Маневиччині, завжди людно. Тут полюбляють відпочивати і дорослі, і малеча. Що може бути кращим від лісу, який омивають води місцевої річечки?

…Доки смажаться шашлики, можна помандрувати човном. Вода тепла, наче парне молоко. Пливеш річкою і… думаєш: мить, зупинися! Жовті та білі лілії визирають і розповідають незбагненну історію природи і краси. Чим не щастя? З альтанки, яку обладнали для відпочивальників колківські лісівники, долинає сміх та уривки розмов гамірної компанії.

Проте чи скрізь безпечно відпочивати? Чи вода всіх водойм відповідає санітарним вимогам? Чи всі санаторії мають право називатися оздоровчими? З цими та іншими питаннями йдемо до завідуючої відділенням комунальної гігієни Волинської обласної санепідемстанції Оксани Колобкової.

детальніше

Запорука процвітання області – це, передусім, заможне село. Отож, голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук та його заступник Віталій Карпюк долучилися до виїзного семінару, що відбувся на території Турійського р-ну з участю керівника головного управління агропромислового розвитку області Юрія Горбенка. Основне питання порядку денного – розвиток тваринництва в краї.

Участь в обговоренні проблем і перспектив галузі також взяли голови райдержадміністрацій та райрад, начальники управлінь агропромислового розвитку та ветеринарної медицини, керівники базових аграрних та переробних підприємств.

детальніше

Відомий український письменник Пантелеймон Куліш, котрого називали «запальним хутірським філософом», вважав, що хутір – це бастіон утвердження всього національного: мови, звичаїв, обрядовості і працьовитості. Саме на хуторі збережена культура побуту і культура землеробства. Підтвердженням цієї думки нині є хутір Задибський, де веде своє господарство Олександр Фіц.

Коли ми прямували на гостину до Олександра Леонідовича, то дорогою побачили не лише Кулішеві пейзажі, а й розвалені приміщення колишніх ферм… Та тішить око засіяне поле, яке майорить то жовтим цвітом ріпаку, то зеленою нивою…

Олександр Фіц оселився на хуторі 7 років тому. До того чоловік із сім’єю жив у с. Білашів Ковельського р-ну. Що спонукало перебратися? Та те, що тримати чимале господарство їм стало тіснувато. Відтак, подалися сюди, на хутір.

детальніше