Історія Прилуцької школи

Історія Прилуцької школи


Нещодавно до редакції «Волинської газети» завітав ветеран-ракетник Олексій Кирилюк. Родом він із с. Прилуцьке Ківерцівського р-ну. Свого часу нашому земляку довелося запускати першу радянську ракету з використанням режиму автоматичних систем управління полком. 

І якби не Олексій Сергійович, вона тоді б не злетіла у небо, та уважність і професійна кмітливість волиняка врятувала не лише державну ракетну програму, а й військову кар’єру вищих командних чинів, яка після успішного запуску ракети пішли різко вгору. 
Випускник Прилуцької школи закінчив Житомирське радіотехнічне училище, згодом – академію (70-74 р), а відтак Харківську радіотехнічну академію інженерів керівного складу ім. маршала Леоніда Говорова (1977-79). Від старшого техніка координації системи дослужився до заступника командира полку по зброї. Він автор військовий посібників «Стрільба зенітно-ракетного комплексу С75М3», «Особливості бойової роботи на зенітно-ракетному комплексі С75М3 із використанням телевізійних камер», книг «Історія церкви святого Івана Хрестителя с. Прилуцьке» та «На всіх фронтах». В останній зібрав відомості про 161 ветерана Другої світової: де хто воював, як і де загинув. Завдяки цій праці, правнуки знайшли могилу прадіда у Прибалтиці). І ось нове грунтовне видання – «Школа в селі Прилуцькому».
– Колись запускав у небо бойові ракети, а тепер – книги, – жартує ветеран. – Цей масивний томик (764 сторінки – Авт.) разом із сином Сергієм ми присвятили рідній школі.
Вона побачила світ у видавництві ПП «Іванюк В. П.». Автори працювали над нею декілька років, скрупульозно збираючи матеріали про історію виникнення, становлення та розвиток шкіл сіл Дачне, Жабка, Прилуцьке, Сапогове Ківерцівського р-ну за період від 1894 по 2016 рр.. 
«Події, що відбуваються в цей час в селі, були складовою частиною загальноукраїнського розвитку», – зазначає професор СНУ ім. Лесі Українки, історик Микола Кучерепа, чиї корені пов’язані з історією села.

Тисячі прізвищ, одних світлин – 2180. Це своєрідний подвиг родини Кирилюків. Адже попри батька і сина до видання книги причетна і невістка Олексія Сергійовича, а дружина Сергія – Ольга, яка зробила коректуру цього унікального видання. А відредагувала книгу Анна Трофимчук, опрацював світлини і зверстав багатосторінковий томик Юрій Мажула. Для краєзнавства, історії краю, освітньої науки – це надзвичайна подія. Книга вийшла у серії «Історія рідного краю». 
– Через 80 р. з цих людей, що живуть зараз, вже нікого не буде, – мовить Олексій Кирилюк. – А папір і слово збережуть пам’ять про це.
– Про що саме? – цікавлюся. – Які епізоди з життя школи ви записали?
– А хоч би про те, хто першим у школі зробив детекторний приймач, а твори писав віршами, – усміхається чоловік. – Тут є відомості про всіх директорів та завідувачів школи, списки учнів усіх років. Чимало з них мають незвичні долі. 
Ось хоч би Семен Гнатович Притула!.. У 1941 р. копав для себе яму, прибігла односельчанка – німка за національністю і врятувала хлопця. Тоді усіх відправили в Німеччину, а після визволення його призвали в армію. 
Чимало з випускників прожили цікаве життя, були свідками незвичних, а часто й історичних подій. Головний старшина Північного флоту Григорій Баланський зустрічав Фіделя Кастро і Мікояна, афганець Анатолій Бондарев, будучи без руки, врятував командира роти, був представлений до звання Героя Союзу, та отримав натомість орден Червоної Зірки. Валентина Герасимчук – медсестра. Зінаїда Стець – мама-героїня, виховала шестеро дітей, колгоспниця. Сергій Данилюк – доктор наук, живе у Німеччині. Георгій Дяк – перший односелець-офіцер. Павло Зайчук – моряк, побував у 28 країнах світу. В’ячеслав Попов був начальником радіодислокаційної станції на кордоні з Пакистаном, Ігор Притула працював інженером колгоспу, був першим механіком по техніці. Олексій Степура – к. т. наук, Іван Маслош – будував школу. Надія Федорівна Смочук (Корнійчук) – письменниця, першодослідниця історії села, в її творчому доробку понад 20 книг, Лариса Крупська – бандуристка, Степан Кузьміч – художник…
– Олександра Дмитрука – першого студента Познанського вишу – вбили при Польщі, інший борець за Україну при Польщі Степан Мазурець був розстріляний у 1941 р., – продовжує автор-краєзнавець. – Тарас Мисковець – художник Чорнобиля, Тамара Мисковець – окуліст, Мирон Новак – гарно вчився, спортсмен, після навчання у Львівському пожежному училищі отримав направлення у Чорнобиль, мав пропуск «Всюди», помер...
Цікава доля й самої родини Кирилюків. Олексіїв брат-близнюк Микола,  так само закінчив військову академію, охороняв повітряний простір Братської ГЕС Олексій виконував інтернаціональний обов’язок, як тоді говорилося, у Лівії. Олег Кирилюк (1927 р.) служив у Челябінську, відтак – у Москві. Один племінник – Сергій Кирилюк – пройшов Афганістан, інший – Віктор – служив на острові Кунашир, бачив зблизька Японію. Сам Олексій Сергійович попри участі у першому запускові бойової ракети побував на місці загибелі Юрія Гагаріна, зустрічався з космонавтом Олексієм Леоновим. До речі, при цьому був десятирічний син Олексія Кирилюка Юрій. Обняв Леонов хлопця і каже: «Одразу видно, що син військового… Бути тобі командиром…» І як у воду дивився. Юрій пішов стежкою батька і дослужився до командира полку… Батько ж, як мовилося раніше, тільки до заступника командира полку зі зброї.
За роки існування школи тут працювало понад 120 вчителів, 80 є на світлинах.
А ще від 1944 р. подано детальну інформацію про Ківерцівський відділ народної освіти, зібрано відомості про старі школи у Хопневі, Сапогове, Ківерці, Вінцентівка-Климентівка, Човниця, Лище, Тростянець. І там є чимало цікавинок. Ось хоч би й таке: Павло Сидорук – вчитель школи с. Сапогове, завідувач Гущанської школи був великим книголюбом, до того ж – добрим художником.
– Як помінялася кількість дітей у школі вашого рідного села? – цікавлюся.
– У навчальному році 1944/45 років четверо вчителів навчало 110 учнів, у 1950/51 рр. кількість вчителів зросла до 12, учнів – до 215, у 1994/95 у школі навчалося вже 267 школярів, вчительська сім’я виросла до 32 педагогів, – каже Олексій Кирилюк. – Найбільше учнів наша школа мала у 1998/99 навчальному році – 309, минулого навчального року 36 освітян навчали 240 учнів. 
«Судячи з документальних списків, наведених в книзі, майже більша половина села чоловічого і жіночого населення вчились у місцевій школі, – мовить у передмові до книги уродженка села, письменниця Надія Корнійчук. – Вартісність видання важко переоцінити. Люди приходять і відходять у цей білий світ, а спогад, та ще й письмовий, задокументований про них – приємний, незабутній, радісний і віковічний! Чимало людей, про яких йде мова в виданні, вже відійшли у вічність, а живі, такий закон життя, – рано чи пізно прямують теж у Вічність. І на сторожі коло них автори-дослідники поставили Слово! Слово має космічну силу, випромінює енергію…»
Варто додати, що ця грунтовна праця вийшла за підтримки Прилуцької сільської ради (голова 5-6 скликання Віктор Георгієвич Кирилюк), депутата обласної ради Олександра Володимировича Омельчука, підприємців Сергія Михайловича Давиденка і Володимира Анатолійовича Новосада, голови облпрофспілки Василя Григоровича Грановського, профспілки працівників освіти і науки, зокрема і голови її районної організації Євгенії Петрівни Бабійчук, екс-голови Ківерцівської райдержадміністрації Зіновія Богдановича Колісника, за що автори висловлюють їм вдячність через «Волинську газету».

Сергій ЦЮРИЦЬ.
Фото автора і з архіву Олексія Кирилюка.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%