Рівно 30 років…

Рівно 30 років…

1 листопада 1988 р. у моїй трудовій книжці з’явився запис про перше робоче місце. Відтак, ось уже 30 років, як працюю на ниві професійної журналістики…


Оглядач із питань профспілкового життя в обласній газеті, яка тоді носила назву «Молодий ленінець». Зараз це звучить доволі екзотично, але 30 літ тому на Волині існувало тільки 2 обласних газети. Перша – орган обкому Компартії України та облвиконкому під назвою «Радянська Волинь», а друга – комсомольський орган «Молодий ленінець»… Було ще обласне радіо. І – все.

Тому вибір для безпартійного студента факультету журналістики Київського держуніверситету, який зібрався одружуватися і постійно жити в рідному м. Луцьку, погодьтеся, був невеликим. Ще меншою – ніша, котра б дозволила уникнути прямої причетності до ідеології та пропаганди. І профспілкове життя, яке вже давно перестало бути більшовицькою «Школою комунізму», то це виявився чи не єдиний шанс, аби попрацювати на ниві журналістики без серпа з молотом у голові.

Сталося це завдяки голові Ради федерації профспілок області Галині Головенець. На хвилі Перебудови вона зуміла переконати профспілкових босів у столиці, що пора вже систематично розповідати про життя профспілок. Тож базовим виданням обрали саме молодіжну газету, котра на той час мала багатотисячні тиражі та сміливо бралася за висвітлення найгостріших тем. Колектив 30 років тому в ній теж підібрався зубастий. Головний редактор – Василь Простопчук. Заступник – Віктор Семенюк. Редактори відділів та кореспонденти – Валерій Мельник, Наталія Малімон, Людмила Дорощук, Юрій Миселюк, Мирослава Манелюк, Лариса Єржикевич, Сергій Цюриць, Василь Ворон, Валентина Сидько, Василь Кузьмін, Маргарита Ромашко, Олена Андреєва, Оксана Андрощук, Тетяна Шворак… Підростав і юний Ігор Чуб…Згодом долучився й Олександр Пирожик...

Із ними можна було гори звернути! Бо й самі невтомно працювали, й мені, молодому, допомагали засвоїти ази журналістської премудрості. На жаль, Василя Кузьміна, Маргарити Ромашко, Ігоря Чуба і Лариси Єржикевич уже немає серед нас…

Пам’ятаю і одну зі своїх перших грамот. Її вручив тодішній голова облорганізації НСЖУ, головний редактор «Радянської Волині» Полікарп Шафета. Щоправда, разом попрацювати так і не судилося: Полікарп Гервасійович надто рано відійшов у Вічність.

Зараз, коли озираєшся на 30-річчя роботи в професійній журналістиці, звичайно, згадуєш не лише молодіжну газету, останньою назвою якої було «Віче», а й досвід роботи в інших виданнях. «Молодь України», «Трудова вахта», «Нате», «Перець», «Киевские Ведомости», «Команда», «Україна»… І – неоціненна школа в «Волинській газеті», яка триває аж із 2005 р.

Так, журналістика за 30 років змінилася до невпізнання. Стала масштабнішою, оперативнішою, різноманітнішою. Але як тоді, так і зараз, доводиться працювати в умовах… війни. Так, тоді, давно, наші однолітки проливали кров в далекому і чужому Афганістані, виконуючи «інтернаціональний обов’язок». Згодом ми всі зрозуміли, що це було банальне вторгнення СССР в суверенну державу, яке завершилося десятирічною війною та виведенням у 1989 р. військ додому.

Та війна, врешті-решт, і стала однією з причин економічного і політичного краху Союзу, який перестав існувати буквально через 2 роки, в серпні 1991-го.

Зараз – знову війна. Тільки зовсім інша: і колишні ветерани Афганістану, і ровесники Незалежності, зі зброєю в руках відстоюють в оборонних боях на Донбасі проти російських окупантів саме право на існування суверенної України.  І ми, журналісти, знову про це пишемо, буваючи навіть на лінії фронту…

І ця тема, і сотні інших – теж предмет щоденної роботи журналістики. На жаль, вона стала менш дієвою і фактично безликою, коли на багатьох сайтах ніби й не існує людини-творця, а є лише якась машина для штампування інформації… На жаль, професія переживає глибоку економічну кризу, коли на порядку денному – саме виживання української журналістики.

Але якби мене зараз запитали, чи, повернувшись на 30 років назад, обрав би саме цю професію, то відповідь була б однозначною: звичайно! Є в ній щось таке захоплююче, що словами передати неможливо…


Володимир ДАНИЛЮК.

На фото Василя КУЗЬМІНА: колектив молодіжної газети – Юрій Миселюк, Людмила Дорощук, Ігор Чуб, Мирослава Манелюк, Наталія Малімон, Ніна Романюк, Василь Простопчук, Валентина Сидько і Володимир Данилюк.

 

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 14.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (210) - 46%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (124) - 27.1%