Сільського водія нагородив Президент

Сільського водія нагородив Президент

Мартинюка Івана Володимировича Президент України Володимир Зеленський нагородив медаллю «За працю і звитягу». В указі Президента України №849/2019 від 15 листопада «Про відзначення державними нагородами України працівників агропромислового комплексу», зокрема, йдеться: «За значний особистий внесок у розвиток агропромислового виробництва, вагомі трудові досягнення, багаторічну самовіддану працю та з нагоди Дня працівників сільського господарства постановляю: нагородити медаллю «За працю і звитягу» МАРТИНЮКА Івана Володимировича – водія сільськогосподарського підприємства «Рать», Волинська область».

– Хто ж він, Іван Володимирович, що удостоївся такої високої нагороди? – поцікавилися.
– Наш найкращий водій і працелюб, яких пошукати, – каже керівник СГГП «Рать» Віктор Шумський. – Багато років незмінно трудиться у господарстві. Починав водієм ГАЗ-53, а зараз водить потужний КамАЗ. Такою машиною не просто управляти. Але Іван – шофер-віртуоз. Одне слово – найкращий.
Віктор Анатолійович говорить про свого колегу-трудягу з великою повагою. Одразу впадає у вічі якась особлива його людська любов та шана до цього працелюба. Хоча цей знаний далеко за межами Волині і навіть України авторитетний господар і керівник дорожить усіма своїми підлеглими, а зараз у «Раті» працює 164 працівники. Віктор Анатолійович не тільки знає про кожного, але й уміє дбати за їх сім’ї та родини, підтримати у важку хвилину, по-справедливому нагородити за ратну працю. Давно завважив Івана Мартинюка, відзначав на своєму рівні його різними нагородами, були відзнаки й від району і області – подяки, грамоти, цінні подарунки. Отримав також від Віктора Шумського за щиру працю два легковики – «Славуту» і «Сенс». Обидва – на ходу. Ось і цієї осені Віктор Шумський десятьох механізаторів, комбайнерів, шоферів за їх самовіддану працю преміював десятиденною поїздкою у Єгипет. Запропонував поїхати на відпочинок у країну пірамід й Івану Володимировичу, але той скромно подякував, зіславшись на домашні клопоти. Але ж не може залишитися без нагороди його найкращий водій КамАЗа й цьогоріч, ось і представили Івана Мартинюка до державної нагороди. 
– Він її заслужив! – каже Віктор Шумський.
Так казали нам і головбух СГГП «Рать» Микола Самойлюк, і диспетчер Євгенія Кухта. До речі, Євгенія Василівна, мов який штурман, і проводить Івана польовими дорогами, від комбайна до зернотоку чи в Луцьк по нагальних справах. У її невеличкому приміщенні, де понад десяток переносних рацій, звідки управляється рух транспорту, і зустріли нашого героя, якого сам Президент України нагородив «За працю і звитягу». Й одразу переконалися у справедливості слів Віктора Анатолійовича: «Він заслужив цю нагороду». 



Іван Мартинюк змалку прилучився до хліборобської праці. Спершу разом із сестрою Надією допомагав господарити батькам: і всіляку домашню живність доглянути, і на полі попорати. А в старших класах літо проводив на колгоспному зернотоку: позмінно з такими ж хлопчаками і дівчатами вдень-вночі просівали-просушували тонни пшениці, інших зернових. Мама Любов Іванівна, на жаль, нині покійна, працювала ланковою, батько Володимир Олексійович був і ратаєм, і сівачем, і всяку сільську роботу знав.
У старших класах на уроках праці стали вивчати тракторну справу. Благо у ті роки колгосп імені Чапаєва, який тоді очолював Іван Петрович Федорчук, став обзаводитися потужними тракторами і комбайнами, тож хлопцям знання з техніки давалися легко. Іванові ж замріялося стати шофером, бачив бо, як вправно місцеві водії під’їздять під «люльки» зернокомбайнів, з яких у кузови автівок та причіпи сиплеться свіжообмолочене пахуче золоте зерно. Водій автівки об’їжджає далекі і ближні поля, може підсобити комусь і з сільчан. До механізаторів на селі ставляться з особливою повагою, а хто уміє кермувати автівкою, тому й штурвал комбайна і торсіони гусеничних всюдиходів підкоряються. Тож після закінчення Ратнівської десятирічки вступив на навчання у Луцький учкомбінат, вивчив теорію, матеріальну частину різних всюдиходів, правила дорожнього руху, здав екзамени, отримав права. А тут прийшов і час іти в армію. Провели селом. Служити потрапив у Вінницю до льотчиків. Армійська школа додала солдату практичних знань, витривалості і відповідального ставлення і до армійського всюдихода, і до загальної справи по захисту Батьківщини. Адже бували довготривалі марші, виїзди на полігони. За зразкову службу, сумління, відповідальне ставлення до армійських обов’язків солдата Мартинюка командування без обов’язкових у таких випадках вишколів в учебках представило до звання сержанта, нагороджувало ще тричі відпустками додому. Попри буденні виїзди на аеродром, полігони, йому доручали поклопотатися про запасні деталі для техніки, то ж були поїздки до Львова і Луцька. Якось навіть вдалося проїздом відвідати батьків. Словом, служба загартувала, зробила з юнака справжнього мужчину. Тим паче, що на роки його служби припало формування Збройних сил України, що додавало молодому солдатові гордості.



Після служби повернувся у найкраще рідне село, до батьків.
– Не встиг, як слід, ще відіспатися, – пригадує Іван Володимирович, – а мене вже викликає голова: потрібен водій, прийняв ГАЗ-53 і до роботи. Ось так днем за днем і працюю до сьогодні. Щоправда, Віктор Анатолійович запропонував мені нову більш потужну машину – новенького КамАЗа. 
За час роботи в колгоспі імені Чапаєва, а відтак СГГП «Рать» сільськими путівцями та полями накрутив стільки кілометрів, що й довкруж Землі, мабуть, об’їхав. І не порожняком.
– Якби хто заповзявся переносити з поля зерно, яке я перевіз, то все життя носив би і не переніс, – каже. – Мій КамАЗ з причепом беруть зараз до 30 тонн, за день роблю 10 рейсів, жнива тривають щонайменше десять днів. Це 3000 тонн тільки за літо. А ще ж кукурудза, сінаж, буряки… Машина – великий помічник людям, значно полегшує їх працю.
Попри перевезені тисячі тисяч тонн пшениці, кукурудзи, буряків, картоплі, цукру, борошна, кормів і всіляких-всіляких важливих вантажів, бо СГГП «Рать» – не тільки люди, виробництво, а й ВРХ – їх тут майже 3 тисячі голів, сивогривків – господарство має 70 коней, Іван Володимирович виїздив за кермом свою другу половинку – дружину Вікторію. До речі, про свої почуття до коханої найкращий водій СГГП «Рать» скромно мовчить. Скільки не розпитували про Вікторію Володимирівну, ані пари з уст. Але все ж ми дізналися, що вона – і добра господиня, і любляча дружина, і чудова мама, адже разом із чоловіком виховують двійко дітей – доньку Наталю та сина Максима. Донечка – вже студентка університету, а син – ще школярик. Дуже любить його батько, часто бере з собою у подорожі ріднокраєм, разом об’їжджають поля, вчить татусь сина любові до рідної землі та хліборобської праці. А дома чекає на них любляча мама і дружина, сама пече хліб із борошна найкращих «ратнівських» пшениць. То ж дома завжди пахне хлібом, борщем і турботою про таку звичну українську хліборобську сім’ю. Мають господарство, всіляку живність, сад. 
– Моя Віта працює секретарем у місцевій школі, – мовить скромно чоловік. – Любимо дітей, поважаємо батьків, маємо ще господарство, всіляку живність, сад.
Що Іван Володимирович – добрий сім’янин і люблячий чоловік каже й головний кухар їдальні СГГП «Рать» Світлана Лук’янчук: «До чого вже ми смачно готуємо, стараємось догодити нашим працівникам – всі-всі йдуть покуштувати наших страв, тільки Іван прямує додому. Звісно, його хата поряд з бригадою, де працює, але й інші також живуть неподалік, а на смачненьке приходять до нас, Іван же – до Віти».
Що Іван Володимирович дорожить дружиною і дітьми, свідчить і той факт, що відмовився від нагородної поїздки в Єгипет. Сім’янин, господар, відповідальний батько і чоловік, водій-віртуоз, професіонал, яких пошукати.
Дорожить і своїми друзями – такими ж професіоналами-шоферами. З повагою відгукується про Сергія Оксенюка, Леоніда Романчука, Миколу Гайового, інших побратимів.
– Працювати поряд з такими відповідальними друзями легко, адже не секрет, що машини бува й каверзують чи тим паче потребують догляду і ремонтів, а деталі-залізяки важкі-преважкі, одному можна надірватися, – вже на гаражному автомайданчику, де в рядочок по-армійські виструнчилися потужні автівки, роздумує працівник. – То ж і радимось, і допомагаємо один одному. У колективі – наша сила.
У ці листопадові дні роботи на селі значно поменшало, але не для водіїв. Іван Мартинюк щодня привозить для худоби СГГП «Рать» брагу з Луцького цукрозаводу, доставляє інші необхідні для господарства вантажі. Як і керманич господарства, любить рідне село, його людей, вірить в Україну, мріє про мир.
– А чи не мріяли поступити у виш, здобути вищу освіту і переїхати у велике місто? – поцікавились.
– Комусь потрібно працювати і в  селі, ростити хліба, давати державі молоко, – одповів просто. – Батьки прищепили мені любов до рідної землі, пояснили важливість хліборобської праці. Цьому навчаю і своїх дітей.
Працівників СГГП «Рать» цінують не тільки головний господар, керівник Віктор Шумський та його найближчі заступники і помічники – сини Юрій та Олександр, але й Президент України Володимир Зеленський. Свідчення тому – медаль «За працю і звитягу».
– Президентський указ я вже прочитав, – каже сільський шофер, – але самої медалі вручити ще не встигли. Найбільше їй зраділа моя сестра Надія і діти. Як отримаю, запрошу на гостину.
Ось такі скромні і самовіддані наші працелюби-хлібороби. Доки вони будуть, буде і Україна.

Володимир ПРИХОДЬКО,
Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото Віктора РАЙОВА: Іван Мартинюк біля свого улюбленця-КАМАЗа; Віктор Шумський; диспетчер Євгенія Кухта.

 


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

Піду на війну в перших лавах (14) - 40%
Для цього є армія, прикордонники, поліція і СБУ (6) - 17.1%
Буду підпільником (6) - 17.1%
Ми приречені на поразку (2) - 5.7%
Мене це не стосується (5) - 14.3%