Успіх там, де добра організація

Успіх там, де добра організація

Ще раз переконав у цьому День передплатника, що минулої п’ятниці відбувся у Локачах в місцевому поштовому відділенні.

Коли прибули сюди, були втішені кількістю людей, котрі прийшли на пошту у різноманітних справах. Працівники районки «Селянське життя» уже спілкувалися з потенційними передплатниками. Той, хто не «дружив» з газетою раніше, знайомився з публікаціями. І вже лише після цього йшов до протилежного столика, за яким розмістилися четверо листонош відділення: Наталія Мартинович, Світлана Шуклін, Тетяна Іванюк та Аліна Петрук. Вони досить ввічливо та оперативно обслуговували передплатників, пропонували звернути увагу на інші видання. 
Оскільки природа все більше наближається до зимової пори, люди не проти зайти десь та хоч трохи зігрітися. Начальник місцевого поштового відділення Наталія Бернадська врахувала і таку обставину. Відвідувачі мали можливість випити склянку гарячого напою – чай чи кава на вибір, а також з’їсти бутерброд чи поласувати печивом. Така турбота та увага, мабуть, зігрівають найбільше. Видно, що тут працюють люди зі щирою та доброю душею. До слова, Наталія Петрівна, незважаючи на завантаженість власними обов’язками, час від часу запрошувала своїх клієнтів передплачувати періодичні видання. Аби прохання не носили декларативного характеру, вона сама стала шанувальницею «Волинської газети».



Шеренгу наших передплатників відкрила жителька селища Антоніна Мороз, про яку тепло і щиро розповіла моя колега Ольга Конончук, котра була на Дні передплатника минулого разу. Антоніна Костянтинівна від душі дякувала працівникам видання за цінний подарунок, який випав на її долю під час минулорічного редакційного розіграшу. Жінка охоче почала розповідати про себе. Щиро зізнається, що дуже важко самій. У дітей, а їх у неї двоє синів – Віктор та Василь, стільки ж і внуків – Володя та Світлана,  свої сім’ї. Самотність намагається прогнати спогадами з минулого. Ще до війни, як зізнається Антоніна Костянтинівна, її батько працював головою сільської ради, загинув уже в мирний період. Вона сама тривалий час працювала в побут комбінаті, згодом касиром у місцевій лазні, поряд з якою знаходилися пральня та хімчистка. Тепер жодного з названих об’єктів нема.
-- За своє життя я ніколи нікому зла не зробили, поганого слова не сказала. Мабуть, через те багато земляків пам’ятають мене і досі, при зустрічах вітаються,  -- посміхається оповідачка. – А тепер люди помінялися в гіршу сторону. Стали незичливі, заздрісні.
Думається, Михайла Скоп’юка особливо представляти волинянам не потрібно. Михайло Якович уже третє скликання підряд у рядах депутатів обласної ради. Застали ми місцевого обранця в операційній залі поштового відділення за спілкуванням зі своїми земляками. Йому є що розповісти, адже пройшов хорошу школу життя. Тривалий час засівав освітянську ниву. Вчителював, директорував, був очільником райвідділу освіти. Не зі слів, а з власної практики знає профспілкову та державницьку роботу.
 Крім того, він виконував і ще одну дуже важливу та відповідальну функцію. Передплачував газети на рік високосний. Не оминув увагою і наше видання,  яке презентував ще й п’ятьом своїм знайомим. Cеред них виявилася і Надія Вронська, яка в наступному році отримуватиме шість видань. Жінка бідкалася, що через те часто не досипає. Мовляв, якогось дня принесуть цілу купу газет та журналів, то ночі вже нема. Треба ж усе перечитати.



Поспілкувавшись з Михайлом Скоп’юком, нашим новим передплатником став фермер з с. Павловичі Олександр Шуба. Він з неабиякою гордістю говорив про те, що є корінним жителем названого села. З діда-прадіда жили тут його нащадки та обробляли землю, яка для хлібороба є найбільшою цінністю. Для Олександра Захаровича це не просто слова, а велика відповідальність перед собою, своїми синами та односельцями. Де народився та зріс, там і зостався з сином Сергієм. Опікуються власним фермерським господарством. Підсобляє і дружина Галина Григорівна. Вирощують зернові та картоплю. Інший син Володимир відділився від батька, живе в сусідньому населеному пункті. На Війниці і його фермерське господарство. Беручкою до праці виховали і дочку Оксану.
Що Олександр Захарович не просто добрий госодар, а й великий патріот України, переконала розмова з ним. Його душа болить, що на війні, розв’язаній путінською Росією, досі гинуть наші діти. Її треба кінчати якнайскоріше.
-- Горджуся тим, -- каже дещо пафосно, -- що працюю на рідній землі. Гордий, що дочекалися Томосу, маємо свою українську церкву. У своєму селі ми збудували її за гроші односельчан, тепер дуже втішені з того. З першого дня її відкриття служиться тут рідною мовою. А чому так не скрізь? За яким таким правом на нашій землі має бути російська церква? Ми тут господарі, тож і порядкувати повинні ми.
Додати у даному випадку щось важко. Але коли подібні думки оволодівають пересічними громадянами, то справжні реформи і в економіці, і в політиці, і соціальній сфері усе-таки відбудуться. Час настав.

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото Віктора РАЙОВА: найдосвідченіша наша передплатниця Анастасія Мороз; листоноші Наталя Макаревич, Світлана Шуклін, Тетяна Іванюк та Аліна Петрук з начальником відділення Наталією Бернадською; депутат волинського парламенту Михайло Скопю’к.       


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

Піду на війну в перших лавах (14) - 35.9%
Для цього є армія, прикордонники, поліція і СБУ (7) - 17.9%
Буду підпільником (7) - 17.9%
Ми приречені на поразку (3) - 7.7%
Мене це не стосується (5) - 12.8%