«Я радію нашим студентам, мені здається, кращих за них немає…», – Станіслав Щеблюк.

«Я радію нашим студентам, мені здається, кращих за них немає…», – Станіслав Щеблюк.

Станіслава Германовича Щеблюка знають як досвідченого директора Коледжу технологій, бізнесу та права Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Його поважають і викладачі, і студенти, і батьки та мало хто знає його історію.

До 60-річного ювілею очільника коледжу я розповім про його шлях до успіху, сім’ю та плани на майбутнє.

Станіслав Щеблюк народився у мальовничому с. Заріччя, що на Маневиччині. Його дитинство проходило серед роздолу Волинської краси.

«Наше село омивалося двома чудовими повноводними річками: Кормін і Стир. Коли малими ходили на рибу, то ніколи не верталися з пустими руками. Бовтухи такі були, кошари називалися, то ми з ними по тих заплавах невеличких ходили. Багато птаства, гарні ліси, було море грибів. І ми з бабцею Олександрою, вона нас перша до того посвящала, водила, показувала, наберемо тих грибів чи ягід, що не можемо донести. І вона не може, і ми не можемо», – сміючись пригадує Станіслав Германович..

Своє дитинство називає босоногим, бо перші черевики з’явилися, як пішов уже до школи, але запевняє, що був дуже щасливим і задоволеним своїм життям.

До роботи привчали рано. Спочатку пас гусей, потім довіряли самому випасати корів, а коли вже пішов на косовицю зі старшими, то пройшов наче справжню трудову посвяту.

Спочатку майбутній директор коледжу закінчив три класи Заріччівської сільської школи, потім продовжив навчання у Великоосницькій школі. У той час багато займався спортом, брав участь у різноманітних змаганнях з легкої атлетики, волейболу та футболу.

Вчитися любив, найбільше юному Станіславу подобалися історія, географія та література, а от мови відверто недолюблював. Зізнається, що така велика кількість правил видавалася йому нудною. До того ж не зовсім «дружив» з геометрією, цю науку не зовсім вдалося підкорити.

Щодо вибору майбутньої професії постійно вагався:

«Дуже довго не міг визначитися. От я сьогодні дивлюся на своїх вихованців, які вже приходять до нас, і десь змотивовані, і згадую себе. Хлопці мене кликали поступати до Івано-Франківського технікуму фізичного виховання, а ще тоді комсомолом активно пропагувалося їхати на БАМ (Байкало-Амурську магістраль, – авт.) і я десь теж про це мріяв. Але батьки не пустили, тож я закінчив 10 класів».

Після закінчення школи Станіслав Щеблюк подав документи до Луцького педагогічного інституту, але через помилки в документах (чомусь Станіслава назвали В’ячеславом) хлопець не зміг поступити. Попрацювавши до осені в колгоспі, подав документи в ПТУ на тракториста. Зізнається, що не заради спеціальності, а через високу стипендію – 90 рублів, що перевищувала навіть зарплату його батька (60 рублів).

«Але мені цікаво було там, з посеред всього мені дуже сподобалася агрономія. Я до цих пір пам’ятаю те, що тоді вивчив та те, про що слухав на лекціях», – розповідає директор коледжу.

Одразу після закінчення ПТУ прийшла повістка в армію. Два роки прослужив у Сибірі в протиповітряній обороні. Згадує, що саме там навчився приймати самостійні рішення та брати за них відповідальність, а також покладатися лише на себе, бо попри солдатську дружбу, ти все одно залишаєшся один. Незважаючи на складний період, намагався максимум почерпнути нових знань, тож приймав участь у військових навчаннях та стрільбах.

Повернувшись весною 1980 р. додому Станіслав Германович продовжив працювати у колгоспі, а вже в грудні вступив на підготовче відділення історичного факультету. У 81 – став його повноправним студентом.

Стипендія на той час становила 40 карбованців і хоча після першого семестру майбутній директор завжди отримував підвищену – 50 карбованців, грошей не вистачало, тож постійно підпрацьовував на консервному заводі, або ж на розгрузці вагонів.

Під час навчання одружився.

Перша професійна педагогічна робота була в Луцькому технічному училищі, а потім СПТУ 10. З листопада 1985 р. працював методистом кабінету школознавства і курсової перепідготовки Волинського обласного інституту удосконалення вчителів.

«Там був інший рівень роботи. Я мав можливість брати участь в різноманітних республіканських, всесоюзних нарадах, семінарах, перевірках по області. Я бачив реальну систему освіти, як живуть школи. Ми тоді певно 80 % часу проводили не в кабінетах у Луцьку, а по районах, по селах, де долучалися до допомоги, до вивчення передового досвіду, методичних проблем і їх впровадження. Я з теплом згадаю своїх наставників: В’ячеслава Луцюка, Миколу Гуменюка, нині покійного директора інституту удосконалення вчителів Михайла Падалка, тодішнього начальника ОБЛВНО Святослава Яблончука, завідувача Луцького районного відділу, пізніше директора Луцького педколеджу, Анатолія Головського та й багатьох інших. Я дуже вдячний їм за ту величезну школу життя. Там я вчився першим управлінським рішенням, виваженості, толерантності, вмінню розставляти кадри», – ділиться спогадами Станіслав Германович.

У 1987 р. його знову призвали на службу як офіцера запасу. Тож разом з дружиною і маленькою донькою Тетяною поїхав до Латвії.

Через два роки повернувшись додому, знову пішов працювати в інститут удосконалення. А у 1993 р. прийшов ще у тодішній Луцький комерційний технікум викладачем історії. Через чотири місяці його директор Анатолій Баранов запропонував в ультимативній формі стати завідувачемвідділення.

З 2000 року Станіслав Германович знову перейшов «на години» та до 2007 співпрацював з Київським міжнародним університетом. Після цього був обраний колективом на посаду директора.

Зізнається, що й досі зберігає передвиборчу програму. Тож усе заплановане практично реалізоване: технікум став коледжем, розширилася програма спеціальностей, відкрився бакалаврат. Частково здійснилися задуми з організацією вивчення англійської мови за професійним спрямуванням. В ідеалі планувалося 10 годин на тиждень, але через супротив міністерським програмам це не вдалося. Шість років у першокурсників було по 6 годин іноземної мови, а в старшокурсників по 4. Але два роки назад і це відібрали, замінивши стандартними двома. Хоча прогрес був на лице, і високі вміння студентів навіть відмічали американці з програми «Глобальне лідерство».

Багато вдалося зробити із облаштуванням матеріально-технічної бази: функціонує власна котельня, було зроблено капітальний ремонт актової зали,  відбулася заміна покрівельного покриття, вікон та дверей, закупівля нового обладнання.

«Коли я йшов на посаду директора, я не думав, що 85% даху протікає. Я, як викладач, як заввідділення, менше мав до того відношення, хоча бачив що то там затекло, то там протікає. Залізли на верх під дах, а він як зоряне небо, в дірочках, через які пробивається світло. Я розумів, що це треба робити і, ми вирішили з колективом з того почати. Але коли ми зробили експертну оцінку того всього, я вжахнувся…То були авральні, страшні роки. Безгрошів’я,  правда потім трохи виділило коштів Міністерство. Почалося з того, що ми перекрили крило від проспекту Волі, бо воно було найбільш проблемним. Але поступово ми перекрили всі крила, всі зали», – пригадує директор перші роки свого управління.

Майбутнє ж повито туманом, з прийняттям закону про фахову передвищу освіту, для коледжу постали нові виклики, адже законодавство практично стирає межі між ПТУ і коледжами. Якщо взяти до прикладу, техніка-технолога, то в коледжі він отримує 5-й розряд, а в ПТУ – лише третій. І рівень знань і підходи дуже сильно відрізняються.

«Сьогодні складно визначитися, якими ми будемо. Насправді ми вже робимо перші кроки, щоб бути фаховою передвищою освітою, хоча цей закон і дозволяє нам зберегти бакалаврські програми. І, звісно, ми б хотіли залишитися у складі університету, це десь певна і підтримка, і допомога з вирішенням наших бакалаврських програм. Є плани відкриття суміжних спеціальностей, наприклад, що стосується комп’ютерних технологій, але в основі своїй зберегти ті, які є. У нас хороші спеціальності, є досвід, є своя школа, тому вводити сюди модні спеціальності… Я не є прихильником цього. Ми повинні ті, які у нас є довести до логічного завершення, щоб вони були конкурентними на ринку праці», – зазначив Станіслав Германович.

Розповідаючи про студентів, Станіслав Щеблюк не може нахвалитися своїми підопічними:

«Я радію нашим студентам, мені здається, кращих за них немає. Наша студрада займається і волонтерством, і дозвіллям, і в навчанні допомагають один одному. Це те що треба, ну то чого ще хотіти? Тому я думаю, коледж має своє майбутнє, свою нішу і ми працюватимемо над тим щоб її не втратити».

У вільний час директор коледжу полюбляє зануритися мемуари видатних людей, історичну літературу, часто перечитує Кобзаря. Зізнається, що ні фантастика, ні детективи його не приваблюють.

Сили бере в сім’ї: у коханій дружині, донці та зятеві Андрієві, онуках Андрію та Максиму.

Старший хлопчик уже закінчує дев’ятий клас і мріє стати медиком. Він часто бере участь у різноманітних олімпіадах з біології, з захопленням розповідає про людський організм, чим дуже тішить дідуся.

На завершення нашої розмови, директор коледжу поділився своїм кредо:

«Кожний день крок вперед, хоч маленький, але вперед. Не стояти на місці».

Для студентів він хороший приклад, адже зумів крок за кроком досягнути успіху, реалізувати свої мрії. Зі звичайного сільського хлопчака вирости до директора престижного освітнього закладу.

Ольга КОНОНЧУК.

 

 

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

Ефективна протидія смертоносній інфекції. (4) - 7.3%
Нездатність адекватно реагувати на загрози. (12) - 21.8%
Відволікання уваги від чогось важливішого. (30) - 54.5%
Мене це не стосується. (3) - 5.5%