Пригоди космодрому Байконур

Пригоди космодрому Байконур

З найбільш дотепними і вірогідними пригодами продовжує ділитися командир бригади космічних військ, наш земляк з Камінь-Каширщини, полковник у відставці Всеволод Говорецький, який 26 років відслужив на Байконурі.

 Всеволод Володимирович належить до тієї категорії офіцерів, які з роками примножували уміння бути «центровим» у різноманітних товариствах. Під час служби у закритому від стороннього ока місті Ленінськ, яке після розпаду СССР отримало законну назву «Байконур», у дні, коли офіцери могли із сім’ями відпочити на «природі» піщаних дюн, колеги любили його словесні витівки та приповідки. Особливим мастаком був у розповідях історій про космонавтів з якими товаришував, окремі випадки із внутрішнього життя космодрому, визначних постатей радянської космонавтики, партійних і зарубіжних гостей.

Невдалі запуски

– Вони відбувалися в основному серед ночі, – розповідає Всеволод Володимирович. –  Із Байконура  запускали супутників на Марс, Венеру, Місяць. Ракету везли, скажімо, з Куйбишева. Їде звичайний пасажирський поїзд «Москва-Ташкент», а у ньому замість пасажирів – розібрана ракета. В кінці чіпляли товарний вагон із охороною. Супутники ж доставляли літаками. Графік передбачав складання за 49 днів. Робота йшла день і ніч. Були ракети-гіганти. Наприклад, під шифром Н-1 ракета мала внизу 25 метрів діаметром, а висотою 125 метрів. Тільки тиждень йшла її заправка паливом. Усі заводи СССР відправляли до нас вагони з киснем. Під час старту такої ракети все живе в радіусі трьох кілометрів гинуло від високого тиску. При першій спробі ракета вибухнула на землі. За сорок кілометрів від стартового майданчика не залишилося жодного вцілілого вікна та дверей у будинках. Наступний пуск виявився також невдалим, правда вибух стався в повітрі через секунд сорок. Третя спроба також була невдалою.

Космос і політика

На Місяць наші ракети так і не полетіли. А навіщо? Американці вже там висадилися. Нашій науці вже не було цікаво. Ми хотіли бути першими! Гагарін, як відомо, здійснив свій політ 12 квітня 1961 р. Американці  у травні. Терешкова полетіла у червні 1963 року. Американці «послали» жінку у космос у вересні. Ми були першими в парному  польоті космічних апаратів. Першими в космос послали тримісний супутник.

На Байконур навіть президент Франції Шарль де Голь на запрошення Леоніда Брежнєва приїжджав. Це особлива сторінка в історії космодрому. Він був першим зарубіжним гостем Байконура. Провели його наші керівники на перший стартовий майданчик. Ось Шарль де Голь стоїть, розглядається навкруг, все йому якось дивним здається і ще досі небаченим. Висотні стартові вишки, залізнична платформа, стартова 49-метрова вирва від полум’я  двигунів, бункер для спостереження…  Він навіть не догадувався, що на майданчику довкола нього стояло чотири ракетних шахти. Про це його ніхто не попереджав, готували сюрприз. Він вдався. Лунає команда «Пуск!» За спиною французького президента  з-під землі з’являється ракета. Гість заворожений її польотом,  з іншого боку злітає друга, потім третя і четверта. Генерал знімає свій високий картуз, виймає з військових брюк носовичок, обтирає чоло і збентежено мовить: «Ні, Франція такого не витримає!»

Подивували і американці, які працювали над стиковим вузлом «Апполона» і «Бурана». Першого дня накрили їм святкового стола на обід. Коли вони подивилися на кількість і якість наїдків,відразу заперечили: «Ні! Категорично, ні!» Заступник з тилового забезпечення у переполосі. Не знає, як підступитися до гостей, поки перекладач не витлумачив, що у них не має стільки грошей, щоб заплатити за такий стіл. Генералові аж обличчя просвітліло на таке заперечення. І вже з гонором промовив: «Ми пригощаємо!».

Хто з’їв обід Хрущова?

Спорудження космодрому Байконур розпочалося у 1955 році. Особисто ним опікувався Микита Хрущов – це було його дітище. При кожній нагоді намагався там побувати. Вже традиційно поїздка у Крим обов’язково пролягала через  космодром. У рік, коли його увільнили з партійного поста, також нас відвідував, як пригадує мій співрозмовник.

 На стартовому майданчику накрили величезний стіл з наїдками.  Особливо дивували бутерброди, яких ще не бачив. У той час був черговим на стартовому майданчику. Підходять  два «кадебешники», забирають пістолет і наказують йти в будинок чергового і звідтіля не виходити без дозволу. З вікна помічаю, як два чоловіки підходять до столу, про щось ведуть розмову, потім круто розвертаються і сідають в автомобіль, що в цей час нагодився. Зникли і «кадебешники». В   чергову частину заходить мій командир і пропонує скуштувати наїдки. Як від такої пропозиції відмовитися? «Ну, що, салага, розпочнемо обід?» Таки добре пообідали, знімаючи пробу з усіх делікатесів. Не стільки наїлися, як більше, перепрошую, насвинячили. Через годину приїхав начальник по тилу, який сервірував цей святковий обід. А командир-ініціатор застілля усіх, хто в цей час був біля нас, урочисто повідомляє: «Знаєш як Хрущов пообідав? Дуже хвалив стіл і задоволений роботою тиловиків». А той, аж цвіте! А мене, вибачайте, дурня, аж розпирає поділитися в гуртожитку з колегами, як смакували наїдками.

Гіпсовий зліпок

Для одиночних польотів у космос скафандри підганялися під кожного - робили гіпсовий зліпок. Не було проблем і для трьох чоловік. Для виходу у відкритий космос  розмір люка та скафандра мав підходити лише для одного – ним був Олексій  Леонов. Варто було врахувати все, можливе розширення під час перебування у відкритому космосі, щоб без перешкод можна було повернутися у корабель. Процедура до дрібниць відома кожному космонавтові. Не було заперечень і ніби проблем, щоб зробити анатомічний зліпок з космонавта. Спеціалісти розігріли гіпс, залили у спеціальну форму. Леонов роздягається і лягає у заготовку. Вже потім, коли гіпс застиг, стало зрозуміло, що спеціалісти не врахували високу волосистість цієї людини. Не хочу нічого поганого сказати за покійного, хай спочиває з Богом, але через те мали не дуже приємну приключку. Особливо дісталося дівчатам, які намагалися різними способами звільнити його від гіпсу. Він мовчки терпів усю цю, як сьогодні кажуть,  ручну депіляцію. Це була їхня прикра помилка  – не додумалися його тіло побрити. Не все відразу вдалося – щось попсували, якось віддирали, запускали за спину ножиці, працювали ножиком… Але мужик був терплячий, особливо до жіночої статі.

Кілька днів до старту як для обслуговуючого персоналу, так і для космонавтів були дуже відповідальними. Навіть нас, професіоналів, брав мандраж, вже не кажучи про космонавтів, які вперше ступали у ліфт підйомника до корабля. У цей час відбувався цілий церемоніал. Це все одно, що візит президента в іншу країну і його зустріч з колегою. Дехто думає, посадили у кабіну корабля, герметично закрили люк, натиснули стартову кнопку і все – полетіли. Тут була ціла процедура: перед виїздом до стартового майданчика Корольов завжди клав під колеса дизеля п’ятикопійчану монету. Це на удачу. Далі проводилися генеральні випробовування, а за день до запуску відбувався мітинг, на якому представляли космонавтів. Останні дві години космонавти слухали відому мелодію  Анатолія Поперечного «Трава у дома». Екіпаж заспокоювався і налаштовувався на старт, а вже потім – пуск! Була традиція – піснею проводжали і нею зустрічали.


Всеволод Володимирович просить дочку Лесю ввімкнути телевізор, щоб переглянути ряд телефільмів про космодром Байконур.  Дивимося колишню історію, старти космічних кораблів, місто Ленінськ, бачимо будинок, в якому проживав, дочку  ще з піонерським галстуком, роботу спеціальних підрозділів із запуску космічних кораблів, ангари, де збирають кораблі, іноземних космонавтів… З почуттям ностальгії слухаємо  гімн космонавтів. Мовчимо. Запам’яталися підготовка і політ першої жінки космонавта. Знову поспішали випередити американців, які чесно оповістили дату запуску, вважаючи, що СССР не встигне до цього часу здійснити превентивний запуск. Всі знають, що першою була Валентина Терешкова. А було так. За правилами готували трьох кандидатів у політ. Всього відібрали п’ять жінок: Валентина Пономарьова, Ірина Соловйова, Жанна Сергейчик, Тетяна Кузнєцова та Валентина Терешкова.  Того червневого дня 1963 року в космос мала відправитися Валентина Пономарьова. ЇЇ записали першою, другою Ірину Соловйову, а Валентину Терешкову – третьою, вважалася не основним дублером. Під час проходження передполітньої медичної комісії у Пономарьої та Соловйової медики зафіксували звичайний місячний цикл. За наполяганням Микити Хрущова кандидатом вибрали Валентину Терешкову, для якої це була критична несподіванка. До польоту морально не готова. Починають надягати скафандр, а в неї нервовий стрес. Довелося міняти космічну амуніцію. Після польоту вона так до нас і не приїжджала. ЇЇ подруги були не раз. В цьому не має нічого дивного. Такий жіночий організм  і так він на цю подію відреагував. Політ Терешкова перенесла досить важко. У чоловіків-пілотів організм призвичаєний до різких змін, у жінки парашутистки – зовсім інші навантаження. Тому дивуватися цьому не слід. Саме, мабуть, через це і в космос наступна жінка полетіла через 19 років.

Космос вимагав уваги та поваги

Так склалося, що командирами кораблів завжди призначали військових. Космос найбільше цікавив лише розвідку. Всілякі біологічні досліди, квіточки, рослинки – це порох в очі. Головна мета – розвідка. Атомні човни з космосу видно, як рибки в акваріумі. Якось супутник зафіксував відсутність восьми стратегічних бомбардувальників  на авіабазі Франції. Зчинився чималий переполох. Та невдовзі супутник передає знімки їх базування в Італії. Запуск кожного супутника – це запуск нових розвідувальних технологій. Якось американці обмовилися, що  радянські космічні апарати можуть виловити будь-що без проблем.

У певний час їхній «Спейс шаттл» наробив багато шуму, коли прошмигнув над Москвою. Тоді столиця мала три кільця протиповітряної оборони: 50 – 100 – 150 кілометрів, а «шаттл» літав до 350 кілометрів. Шумовий ефект був неймовірний: над Москвою все задзвеніло і запищало. Вся протиповітряна оборона СССР стояла на вухах!

Думали-гадали, як же відповісти на таку зухвалість? Діяло залізне правило: не зуміли винайти – вкрадемо! Таки домоглися. Розпочалися роботи над своїм «Бураном». Уявіть розмах програми! Збудували посадкову смугу довжиною 7 кілометрів, шириною 600 метрів, на глибину 7 метрів. Щоб її залити,  звели чотири бетонних заводи, а цемент мав бути лише марки 900.Приймав полосу головний конструктор Глушко, особисто їхав «Волгою», на капоті якої стояла склянка з водою. Якщо рідина десь розхлюпувалася, на те місце прибігали будівельники і алмазними кругами шліфували, щоб поверхня була ідеально рівною. Склали «Буран», провели випробовування. Ніби все добре, а запускати з екіпажем бояться. Людей підібрали, але троє кандидатів загинули. Вирішили запускати в космос автопілотом, чим дуже здивували американців. Ще показали «Буран» на авіавиставці у Франції. Зрештою, проєкт закрили. Виріб загнали у монтажний комплекс і забули. Взимку навалило снігу, полізли змітати, дах проломився, загинули люди, на тому все закінчилося. Замість «Бурана» почали складати солдатські ліжка. А скільки грошей було вбухано!

Пілоти – гордість Байконура

Хочу розповісти на завершення про льотчика, який супроводжував на посадку «Буран». Сказати, що ас, майже нічого не сказати, дуже вже коротке слово. Сказати можна, що віртуоз, та оцінка також не повна. Найповніше уявите  образ цього пілота, коли скажу: він то капітан, а як утне щось, то – старший лейтенант. Прикомандирований до нас був із Куйбишева, там проживало його сім’я. Ось полетів супроводжувати космічний корабель, який уже давно приземлився, а літака ще не має. Вже за розрахунками паливо закінчилося, а його немає. Думаєте де він? Вдома, в Куйбишеві,  чай із сім’єю п’є! Як не використати таку  нагоду – за три тисячі кілометрів від бази дислокації побачити рідних. Сім баз протиповітряної оборони обійшов не поміченим. Оце спеціаліст!

…Знову переглядаємо телестрічку про Байконур. Місто порожнє, в окремих будинках вікна замуровані. Пустота. Росія новий космодром збудувала в Забайкаллі.  Але щось там у них не ладиться, ракети вибухають на стартах…

 Степан ШЕГДА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (11) - 12.9%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (41) - 48.2%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (19) - 22.4%
Мене це не стосується. (11) - 12.9%