«За вашу і нашу свободу!»

«За вашу і нашу свободу!»

Під таким гаслом 100 років тому об’єднані польські та українські війська розгромили полчища більшовиків під Варшавою і через Волинь погнали московських окупантів на Схід.

Після перших успіхів союзницьких військ – польської армії Юзефа Пілсудські та УНР на чолі з Симоном Петлюрою, коли в травні 1920 р. було звільнено від більшовиків м. Київ, настав час поразок. Червоні невпинно наступали на Захід, ставлячи за мету «розпалити світову пожежу революції»… Країни Антанти за таких обставин спробували зупинити режим Владіміра Лєніна шляхом переговорів, тому лідер Великої Британії лорд Джордж Керзон запропонував Москві встановити лінію розмежування по лінії Гродно – Брест – Рава-Руська – Перемишль, по так званій «лінії Керзона». Проте більшовики цю ноту відхилили. Далі Кремль уперше застосував тактику, яку згодом використав під час створення маріонеткових ОРДЛО на частині окупованого українського Донбасу влітку 2014 р.: Оргбюро ЦК РКП(б) 8 липня 1920 р. сформувало в м. Києві т. зв. «Галицький революційний комітет!» на чолі з вірним ленінцем Володимиром Затонським, який одразу проголосив створення повністю підконтрольної Москві «Галицької соціалістичної радянської республіки», куди мала увійти і Волинь. Аналогічні лже-республіки змайстрували для Білорусі та Польщі…
І ось частина більшовицьких військ підійшла впритул до столиці Польщі – Варшави. На кону було саме існування як майбутньої Другої Речі Посполитої, так і УНР. І з 12 серпня 1920 р. на берегах Вісли розгорнулася Варшавська битва, яка увійшла в історію під назвою «Диво на Віслі». Спочатку поляки знекровили більшовиків, а потім Юзеф Пілсудські зібрав на південний схід від Варшави групу свіжих частин, у складі 5 дивізій піхоти і 1 бригади кавалерії, та 16 серпня 1920 р. ударив з-над річки Вєпш у фланг наступаючих армій Західного фронту під командуванням Міхаіла Тухачєвского. 
Москва зрозуміла, що одночасно наступати на півночі та півдні – неможливо. Тому наказали Першій кінній армії замість м. Львова атакувати Варшаву. Шлях на столицю Польщі пролягав через м. Замость… 



Саме у період з 19 до 30 серпня 1920 р. 6 Січова дивізія Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Марка Безручка у взаємодії з 1 дивізією морської піхоти полковника Михайла Білинського відбивала масовані атаки головорізів із Першої кінної армії Сємьона Будьоного.Українсько-польський гарнізон нараховував  лише 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат та 3 бронепотяги, але зумів вистояти до підходу основних сил. 
Як більшовицькі орди втікали до Росії, є чимало свідчень. Але найбільш яскраві зафіксував на той час кореспондент газети Першої кінної армії «Красний кавєлєріст» Ісаак Бабель, який устиг написати та видати книгу «Кіннармійський щоденник». У 1937 р. відомого єврейського письменника розстріляло НКВД СССР як «ворога народу».
Опустимо всі населені пункти, кудою відступали будьонівці та інші війська командуючого «польським походом» Міхаілом Тухачєвскім (у 1937 р. червоний маршал також був розстріляний як «ворог народу»), а зосередимося лише на волинських містах і селах (мовою оригіналу).
7 серпня 1920 р. м. Берестечко Горохівського р-ну:
«Ужасное событие – разграбление костела, рвут ризы, драгоценные сияющие материи разодраны, на полу, сестра милосердия утащила три тюка, рвут подкладку, свечи забраны, ящики выломаны, буллы выкинуты, деньги забраны, великолепный храм –200 лет, что он видел (рукописи Тузинкевича), сколько графов и холопов, великолепная итальянская живопись, розовые патеры, качающие младенца Христа, великолепный темный Христос, Рембрандт, Мадонна под Мурильо, а может быть Мурильо, и главное – эти святые упитанные иезуиты, фигурка китайская жуткая за покрывалом, в малиновом кунтуше, бородатый еврейчик, лавочка, сломанная рака, фигура святого Валента. Служитель трепещет, как птица, корчится; мешает русскую речь с польской, мне нельзя прикоснуться, рыдает. Зверье, они пришли, чтобы грабить, это так ясно, разрушаются старые боги». 
6 вересня, с. Будятичі Іваничівського р-ну:
«Будятичи занято 44-ой дивизией. Столкновения. Они поражены дикой ордой, накинувшейся на них. Орлов – сдаешь, катись.  Сестра гордая, туповатая, красивая сестра плачет, доктор возмущен тем, что кричат – бей жидов, спасай Россию. Они ошеломлены, начхоза избили нагайкой, лазарет выбрасывают, реквизируют и тянут свиней без всякого учета, а у них есть порядок, всякие уполномоченные с жалобами у Шеко. Вот и буденновцы… Есть беженцы из Крылова, жалкая кучка людей с лицами пророков. Спят вповалку. Целый день варят и пекут, еврейка работает, как каторжная, шьет, стирает. Тут же молятся. Дети, барышни. Хамы – холуи жрут беспрерывно, пьют водку, хохочут, жиреют, икают от желания женщины». 
8 вересня 1920 р., м. Володимир-Волинський:
«На тех же клячах в Владимир. Езда тяжелая, грязь непролазная, дороги непроходимы. Приезжаем ночью. Мотня с квартирой, холодная комната у вдовы. Евреи – лавочники. Папаша и мамаша – старики… Город нищ, грязен, голоден, за деньги ничего не купишь, конфеты по 20 рублей и папиросы. Тоска. Штаб армии. Уныло. Совет профессиональных союзов, еврейские молодые люди. Хождение по совнархозам и профкомиссиям, тоска, военные требуют, озорничают. Дохлые молодые евреи.  Пышный обед –мясо, каша. Единственная утеха – пища. Новый военком штаба – обезьянье лицо. Хозяева хотят выменять мою шаль. Не дамся. Мой возница – босой с заплывшими глазами. Рассея.  Синагога. Молюсь, голые стены, какой-то солдат забирает электрические лампочки. Баня. Будь проклята солдатчина, война, скопление молодых, замученных, одичавших, еще здоровых людей». 
10 вересня 1920 р., м. Ковель:



«Город хранит следы европейско-еврейской культуры. Советских (денег) не берут, стакан кофе без сахару – 50 рублей, дрянной обедишка на вокзале – 600 рублей. Солнце, хожу по докторам, лечу ухо, чесотка. В гости к Яковлеву, тихие домики, луга, еврейские улички, тихая жизнь, ядреная, еврейские девушки, юноши, старики у синагоги, может быть парики, Соввласть как будто не возмутила поверхности, эти кварталы за мостом. В поезде грязно и голодно. Все исхудали, обовшивели, пожелтели, все ненавидят друг друга, сидят запершись в своих кабинках, даже повар исхудал… Главная улица Луцкая, хожу с разбитыми ногами, пью неисчислимое количество чаю и кофе. Мороженое – 500 р. Позволяют себе весьма. Суббота, все лавочки закрыты. Лекарство – 5 р. Утром – паника на вокзале. Артстрельба. Поляки в городе. Невообразимое жалкое бегство, обозы в пять рядов, жалкая, грязная, задыхающаяся пехота, пещерные люди, бегут по лугам, бросают винтовки, ординарец Бородин видит уже рубящих поляков. Поезд отправляется быстро, солдаты и обозы бегут, раненые с искаженными лицами скачут к нам в вагон, политработник, задыхающийся, у которого упали штаны, еврей с тонким просвечивающим лицом, может быть хитрый еврей, вскакивают дезертиры с сломанными руками, больные из санлетучки.  Заведение, которое называется 12-ой армией. На одного бойца – 4 тыловика, 2 дамы, 2 сундука с вещами, да и этот единственный боец не дерется. Двенадцатая армия губит фронт и Конармию, открывает наши фланги, заставляет затыкать собой все дыры. У них сдался в плен, открыли фронт, уральский полк или башкирская бригада. 
12 вересня 1920 р., смт Голоби Ковельського р-ну:
«Паника позорная, армия небоеспособна. Типы солдат. Русский красноармеец пехотинец – босой, не только не модернизованный, совсем «убогая Русь», странники, распухшие, обовшивевшие, низкорослые, голодные мужики.  В Голобах выбрасывают всех больных и раненых, и дезертиров. Слухи, а потом факты: захвачено, загнанное в Владимир-Волынский тупик, снабжение 1-ой Конной, наш штаб перешел в Луцк, захвачено у 12-ой армии масса пленных, имущества, армия бежит». 
13 вересня 1920 р., м. Ківерці:
«Еврейский Новый год. Голодно. Иду в местечко. Мальчики в белых воротничках. Ишас Хакл угощает меня хлебом с маслом. Она «сама» зарабатывает, бой баба, шелковое платье, в доме прибрано. Я растроган до слез, тут помог только язык, мы разговариваем долго, муж в Америке, рассудительная и неторопливая еврейка.  Длинная стоянка на станции. Тоска по-прежнему. Берем из клуба книжки, читаем запоем». 
Унаслідок розгрому більшовицьких полчищ Москва була змушена сісти за стіл переговорів. 12 жовтня 1920 р. у м. Ризі було підписано радянсько-польське перемир’я, а 18 березня 1921 р. – повноцінну Ризьку мирну угоду, за якою, на превеликий жаль, лозунг «За вашу і нашу свободу!» припинив своє існування: Україну було розділено між Польщею і більшовицькою Росією, війська УНР – інтерновано в таборах, а Симон Петлюра та його найближче оточення були змушені емігрувати на Захід…
Наразі державна влада Незалежної України та органи місцевої влади Волині відмовчуються щодо 100-річчя Варшавської битви. Натомість Сенат – верхня палата парламенту Республіки Польщі – ще 12 серпня ухвалила спеціальну резолюцію.
«Наголошено, що «від кінця липня до перших днів вересня 1920 р. відбулася рішуча сутичка між Польщею та більшовицькою Росією». Зазначено, що «Військо польське на чолі із маршалом Юзефом Пілсудські врятувало не тільки суверенітет нашої Батьківщини, але також демократичний лад усієї Європи».
«Стримавши наступ Червоної армії, поляки запобігли поширенню комуністичної революції до Європи і тим самим запобігли знищенню західної цивілізації. Сміливий контрнаступ з-за річки Вєпж, який очолив верховний головнокомандувач, увійшов до історії як один з найбільших тріумфів в історії польської армії», – наголошено у документі.
У резолюції підкреслено, що «війна 1919-1920 рр. була колективним зусиллям усього польського народу, усіх його соціальних прошарків, а також національних меншин».
Нагадано, що «разом з полякам проти більшовиків боролося українське військо, білоруські підрозділи та навіть солдати демократичної «ІІІ Росії»». У документі нагадують про допомогу французів, американців, бельгійців, латвійців, естонців, фінів та угорців.
«Сенат Республіки Польща, переконаний в особливому значенні тих подій, встановив 2020 рік Роком Варшавської битви. Сьогодні, у переддень 100-річчя Дива на Віслі, ми віддаємо шану її Героям, захисникам незалежності Польщі», – інформує «Польське радіо»…

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото з архіву: польська армія в обороні; генерал Антоній Лістовський, Головний Отаман Симон Петлюра, полковники Володимир Сальський і Марко Безручко; могила генерала УНР Марка Безручка на православному цвинтарі в Варшаві.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (11) - 12.8%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (41) - 47.7%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (20) - 23.3%
Мене це не стосується. (11) - 12.8%