Многостраждальний «Лучанинъ»

Многостраждальний «Лучанинъ»


 «Золотий вересень» 1939 р. знищив на Волині цілу епоху та зруйнував долі тисяч людей.

Серед тих, кого безжально стерла з лиця землі розв’язана Третім рейхом і СССР Друга світова війна, була й родина луцького бізнесмена єврейського походження Абрама Глікліха… Людини, з чиєї цегли, виготовленої за німецькою технологією, збудували добру половину міжвоєнного м. Луцька.
Приводом до згадки про Абрама Глікліха став звичайний фрагмент раритетної цегли. Його десь віднайшов художник та краєзнавець Іван Бойко.
Цеглина, як на наш час, справді доволі незвичайна. Мало того, що виготовлена з якоїсь іншої, ніж нині, глини, так ще й за розмірами набагато більша. І має фірмовий знак із написом «Лучанинъ».
Що ж це за експонат?



Колеги з історичного порталу «Хроніки Любарта» дещо раніше покопалися в біографії луцької родини Глікліхів і виявили в архівних установах кількох країн чимало цікавих фактів.
У вже далекому 1903 р. луцький підприємець із заможної родини купця Абрам Глікліх збудував нову цегельню на пагорбі між Красним і Гнідавою. Нині ця територія знаходиться між вул. Львівською та Потебні.
На той час чоловіку було 40 років, а виробництво цегли було дуже перспективним, адже м. Луцьк, що перебував у складі Російської імперії, став активно розвиватися. Тому потреба в якісних будівельних матеріалах виникла гостра. Ще б пак: навіть древня німецька кірха зведена саме з такого будматеріалу!
«Давні райони розбудовувалися новими будинками: Мокрий Луг, Вулька, Гнідава, Кічкарівка, а також район Новое Строение (це втрачений і сьогодні практично забутий міський топонім, який означав ділянку між проспектом Волі і Сапалаївкою – приблизно до Київського майдану, де вже було село Дворець, – ред.). Цегельня Глікліха була не одна. Брати Лущевські також відкрили своє виробництво цегли. Одна з їхніх цегелень розташовувалася на нинішній вул. Клима Савура. Ще одна – неподалік хутора Біваки в районі нинішньої вул. Дубнівської», – зазначають «Хроніки Любарта».



Абрам Глікліх назвав свою цегельню досить промовисто – «Лучанинъ». А твердий знак наприкінці слова пояснювався особливостями тодішньої граматики російської мови. На багатьох виробах (далеко не всіх!) він ставив відповідний штамп. Матеріал для виробництво цегли бізнесмен брав поруч: на вулиці Гірній і до цього часу залишилося незрозумілого походження провалля, яке вже заросло деревами. Це був глиняний кар’єр, який використовувався приблизно до 1970 р.
«Збереглися креслення території цегельні за перші два десятиліття діяльності. Вони свідчать, що завод був немаленьким і розрісся іншими виробництвами. Так, поруч був паровий млин, а також столярна майстерня з виготовлення вікон та дверей… Фабриканти використовували піч кільцевої системи Гофмана. Фрідріх Едуард Гофман був німецьким будівельником та винахідником. У 1858 р. він отримав патент на піч безперервної роботи у формі кільця, яка давала високу продуктивність. Першу таку піч збудували через рік біля міста Штеттін (після Другої світової війни воно відійшло до складу Польщі і отримало назву Щецін, – ред.), – зазначає історичний портал.  



Оскільки цегла була якісною, а попит – шаленим, то через кілька років Фрідріх Гофман уже був власником кількох цегелень. А в 1867 р. німецький бізнесмен і винахідник навіть отримав Гран-прі за винахід кільцевої печі на Всесвітній виставці в м. Парижі! 
Ось таку систему й запровадив на луцькій цегельні Абрам Глікліх, який із родиною мешкав в ошатному будинку між вул. Больничною і Шосейною (нині – на розі вул. Кривий Вал і Лесі Українки, – ред.). Цілком імовірно, що він також зведений із перших цеглин його заводу. Щоправда, це – версія. А доведеним фактом залишається інша обставина: після «золотого вересня» 1939 р. (Волинь як і всю Західну Україну, внаслідок укладеного 23 серпня 1939 р. між Берліном і Москвою Пактом Молотова-Ріббентропа після нападу на Другу Річ Посполиту було віднесено та сфери інтересів Кремля, – ред.) «перші совєти» запровадили жорстокий окупаційний режим примусової радянізації. Відтак, уже на початку 1940 р. більшість будинків була конфіскована, всі промислові підприємства – націоналізовані. Тож цегельня Глікліха, як і його дім, потрапили до рук «визволителів»… В радянський час її перейменували на «Луцький цегельний завод №3».



Щоправда, Адам Глікліх уже не побачив цього свавілля. Він помер 26 травня 1926 р., був похований у родинному склепі на єврейському цвинтарі на Вульці. Нині це схил від пр-ту Волі до вул. Глушець біля вулички з характерною назвою «Тещин язик». Кладовище загальною площею понад 2,5 га в радянські часи було зруйноване, на його місці спорудили кілька п’ятиповерхових житлових будинків, і про останнє місце спочинку сотень померлих євреїв нагадує хіба що встановлений у наші дні пам’ятний знак… Що Абрама Глікліха поховали в родинному склепі, також не дивина – до останніх днів життя він був старостою Великої синагоги, що вціліла в Старому місті по вул. Данила Галицького.
Жорстокою та немилосердною виявилася доля і до родини Абрама Глікліха. Він був одружений із Анною, мав трьох дітей: Ксеню 1887-1942 рр., Єжи Юрія 1904-1942 рр. та Олександра (власник цегельні після смерті батька). Після 22 червня 1941 р. Берлін і Москва вже перестали бути союзниками, внаслідок миттєвого просування гітлерівців на Схід «перші совєти» втікали так швидко, що евакуацією цивільного населення фактично не займалися, тим самим прирікши десятки тисяч луцьких євреїв на неминучу смерть від рук нацистів.



«Ксеня загинула у гітлерівському концтаборі Бєлжец, а Єжи Юрій – у єврейському гетто в м. Золочеві на Львівщині. Дочка Ксені – Флора – прожила 98 років і померла у 2013 р.», – зазначають «Хроніки Любарта».
І – ще один жахливий парадокс. Нацистська фабрика масового знищення, що існувала в 1940-1943 рр. біля містечка Бєлжец на території нинішнього Люблінського воєводства РП, неподалік МАПП Рава-Руська – Гребенне, за час свого існування умертвила понад 435 тис. євреїв і представників інших національностей. Есесівці для знищення тіл використовували… газові печі крематорію, вимурувані, звичайно, також із цегли… 
Щодо мирної цегельні Абрама Глікліха в м. Луцьку, то перейменована на Луцький цегельний завод №3, вона існувала до початку 2000-их, а потім територію викупили, унікальну піч і трубу розібрали, і на земельній ділянці збудували кілька багатоповерхових житлових споруд. Звичайно, вже з інших матеріалів і без використання цегли марки «Лучанинъ»…

Роман УСТИМЧУК.

На фото з Національного цифрового архіву РП, порталу «Хроніки Любарта» і автора: вцілілий фрагмент цегли фірми «Лучанинъ» ;Абрам Глікліх; будинок, який належав власникові цегельні; Абрам, Ксенія і Анна Глікліхи; залишки цегельного заводу №3, 2012 р.; такою була піч німецького інженера Гофмана.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (11) - 12.8%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (41) - 47.7%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (20) - 23.3%
Мене це не стосується. (11) - 12.8%