Секрет успіху Михайла Скоп’юка

Секрет успіху Михайла Скоп’юка

Як зберегти дитячі садки і залишитися людиною та в чому суть роботи депутата?

З обранцем облради від Локачинського р-ну Михайлом Скоп’юком «Волинська газета» познайомила своїх читачів ще 9 липня ц. р. у матеріалі «Депутатські спомини». Нині – деякі додаткові штрихи до портрета Михайла Яковича.

У тому числі й вустами його багатолітнього приятеля, колишнього заступника начальника Локачинського районного відділу внутрішніх справ Михайла Українця.  
– Незабаром вибори,–  каже Михайло Григорович. – Нам треба знову обрати Михайла  Скоп’юка. Такої шанованої людини і депутата більше не буде. Він знає людей, а вони його. Михайло Якович жодного запиту чи прохання не лишає поза увагою. Для нього нема ні кращих, ні гірших. Знає, що коли людина звертається, значить їй треба допомогти.
– Першим, кого я приймав на роботу на посаду директора Губинської загальноосвітньої школи І-ІІ ст., коли очолив відділ освіти, був нещодавній голова Локачинської райдержадміністрації Віктор Дудечка, – додає сам Михайло Скоп’юк. – Призначив його згідно з наказом начальника відділу освіти. Попередній багатолітній очільник цього освітнього закладу Петро Рибаха пішов, слава Богу, що він ще живе, на заслужений (у повному розумінні цього слова!) відпочинок. Треба буде, до речі, якось його відвідати...
– Михайла Яковича знаю багато років, – знову бере віжки розмови у свої руки Михайло Григорович, з яким ми неодноразово спілкувалися і добре знаємося. – Коли пішов на пенсію, ми і далі з ним підтримуємо дружні стосунки. Ви ж знаєте, в яких органах я служив? Що хочу зауважити: ми багато років з Михайлом Яковичем буваємо в різних установах. У багатьох з них він своя людина. Але, на мою думку, йому не вистачає жорсткості. Він не дозволяє собі стукнути кулаком об стіл. А іноді, в окремих випадках, це й варто робити. Як педагог, все хоче вирішувати делікатно та тихо-мирно. Він краще зайвий раз попросить, ніж підвищить на когось голос. За його каденцію нема такого населеного пункту, де б ми з ним не побували. Жодне питання не залишає без уваги. Напевно, не менше половини людей він знає в районі. Років п’ять тому, коли ще Михайло Якович був заступником голови райдержадміністрації, ми з ним о другій ночі разом з іншими працівниками чистили дорогу в напрямку Луцьк – Локачі – Шельвів. Снігу стільки намело, що ні пройти, ні проїхати... Мусили просити торговельників відкрити якийсь заклад громадського харчування і погодувати людей. До слова, тодішній начальник автодору Павлік  також був присутній. Подібних непередбачуваних ситуацій у житті депутата обласної ради траплялося чимало.
Саме завдяки таким обранцям Волинь продовжує розвиватися і далі. На жаль, цей рух значно пригальмувала коронавірусна пандемія. Вона дещо обмежили контакти з виборцями, з якими Михайло Якович зустрічався регулярно. 
Його пам’ять зберігає багато різних життєвих епізодів, у тому числі й гумористичного характеру.
– Колгосп «Більшовик» в р-ні очолював Степан Гергеша, – з веселинкою в очах оповідає депутат облради. – Приїхали до нього у жнива з обласного радіо. А він матюкальник був страшний. Що слово, то й нецензурщина. Записали з ним розмову про хід збирання зернових. Другого дня слухає Степан Іванович і дивується: ото «машинка» яка розумна, жодного матюка не пропустила. Через деякий час р-н закупив радіостанцію, аби мати зв’язок з усіма господарствами. Народ відразу влучно охрестив її «радіоняньою».  
А в Губині колгосп очолював Іван Поліщук. У нього «вставні» слова також були в повсякденному вжитку. Якогось ранку керівники господарств «тішилися» з діалогу між Степаном Івановичем та Іваном Трохимовичем, лексикон яких був насичений багатьма неперевершеними перлами народної семантики, звинувачуючи один одного в існуючих та неіснуючих гріхах. Розмову раптово припинив тодішній перший секретар райкому Олександр Гетьман: «Шановні керівники, Вам  не соромно. Чи він у Вас відсутній? Думаєте, що всім так цікаво слухати нецензурщину?». Гергеша після цього довго дивувався, що на обласному радіо «машинка» матюків не пропускає, а тут вони проходять. Лише згодом він дізнався, що інтерв’ю переписали. Його голосом Степана Івановича прочитав колишній заступник голови райвиконкому Євген Лоза.



– Михайле Яковичу, Ви знаєте всіх керівників. Колись при керівництві Федора  Тарасенка (колишній перший секретар райкому) район був у числі кращих в області. Згодом став втрачати позиції. Чим це пояснити? Зрозуміло, тоді працював маслозавод, який навіть відправляв свою продукцію у тодішню НДР, потужно розвивалася «Сільгосптехніка», деякі господарства були «мільйонниками». Нині ситуація дещо інша. Але ж тут досить родючі грунти та працьовиті люди, – зазначаю.
– Хіба така ситуація лише в Локачинському р-ні? А в Іваничах краще? – парирує Михайло Українець.
Михайло Скоп’юк дещо пригашує запал свого колеги і називає причини, через які район поступово втрачав колишні позиції.  У свій час керівництво Чортківського маслозаводу, що на Тернопіллі, висловило бажання взяти «під своє крило» споріднене підприємство у Локачах. Але різні пертрубації політичного характеру завадили цьому процесові. 
– Було, до нас завітали німці, – зринає черговий спогад із вуст обранця громади. – У Шельвові вони детально оглянули двоповерхову будівлю колишньої колгоспної майстерні, довкруж якої росли дерева та буяли зарослі, а неподалік знаходилася шкільна котельня. Вони були  налаштовані купити майстерню, де планували виготовляти пелети, а ще зайнятися вирощуванням енергетичної лози. Та, напевно, не зійшлися в ціні. Тепер про будівлю лишилася лише одна згадка. Якби угода відбулася, район мав би нові робочі місця, інвестиції та бюджетне наповнення. На жаль, не так сталося як гадалося.
– Дай сюди німця, то Локачі тими пелетами палили б п’ять років,– азартно додає Михайло Українець. – Вони б розчистили всі кущі, яких море побіля кожної траси. Ми ж там влаштовуємо смітники. Хіба для того багато розуму треба? Але що будеш кому казати? Багатюща країна і такий низький рівень життя!

– Михайле Яковичу, що можете сказати про освіту, якою Ви тривалий час опікувалися?
– Вона у нас, як і в усій країні, пережила складний період. Взяти хоча б питання щодо закриття дошкільних закладів. Знаєте, що мене спонукало боротися, аби вони залишилися? Питання, які неодноразово ставили переді мною:  «Михайло Якович, а Ви ті дошкільні заклади будували?». Кажу, не всі, але будував. Якось зустрівся з Іваном Дзямуличем – тодішнім очільником обласного управління освіти – і почув від нього, що з 23 дошкільних дитячих закладів нам треба залишити лише 6. «Як куратор району, можу добавити тобі ще один». Питання впиралося у фінансування. У Рівненській обл., для прикладу, відсоток охоплення дітей дошкільними закладами був менший. Тож хотіли його зменшити і на Волині. Тому ми вирішили піти дещо іншим шляхом. Щоб повністю не закривати освітній заклад, скоротили, приміром, одну групу. Цікавлюся, що мені буде, коли не закриватиму дошкільні заклади? «Очікуй на догану». Спонтанно виривається ще одне запитання: «А далі що буде?». «Або догану знімуть, або тебе з посади знімуть». Догану й справді через рік зняли. Але я залишився і дитячі садочки залишилися.
– Якби закрили, то їх ніколи вже ніхто не відкрив, – резюмує багаторічний колега обласного обранця.
– На це й був далекоглядний розрахунок, – погоджується Михайло Скоп’юк. – Оте все мене болить і досі. Як так можна було бездушно ставитися до наших дітей?! Це ж майбутнє нації, яке має розбудовувати і далі нашу державу, дбати про її добробут та безпеку. Надіюся, що в майбутньому таких колізій не буде. Тепер обранці громад не йдуть на повідку будь-якого чиновника, а відстоюють свою позицію та інтереси виборців.

Володимир ПРИХОДЬКО.  

На фото Віктора РАЙОВА: Михайло Скоп’юк та Михайло Українець.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (11) - 12.9%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (41) - 48.2%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (19) - 22.4%
Мене це не стосується. (11) - 12.9%