Шлях у науку благословив батько – Нестор Бурчак

Шлях у науку благословив батько – Нестор Бурчак

 

В Україні та, напевно, і поза її межами чимало високопрофільних педагогів, путівку у життя яким вручив колишній ректор Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки Нестор Бурчак, який був господарем свого слова: якщо щось обіцяв, завжди виконував.


Про цю чудову високодуховну людину, справжнього інтелігента та інтелектуала, науковця й організатора можна говорити тільки добре. Авторові цих рядків пощастило деякий час спілкуватися з Нестором Володимировичем. Враження лишилися щонайкращими та незабутніми. Він не зважав на посади та професії. Завжди на рівних розмовляв з будь-ким: працівницею ферми, робітником чи працівником певної структури радянського періоду. Насамперед бачив перед собою людину, до якої ставився з притаманною йому увагою і повагою. І ще одна характерна деталь. Нестор Володимирович був господарем власного слова. Коли щось обіцяв, то напевно виконував. Не пам’ятаю жодного випадку, аби він запізнився на засідання облвиконкому. Якщо питання стосувалося навчального закладу, говорив стисло, чітко та аргументовано. Його допитливий погляд, здається, наскрізь бачив душу співрозмовника.

Жаль тільки, що надто рано відлетіла душа Нестора Бурчака в інші засвіти. Тепер науковий шлях батька торують його син та донька. З Наталією Несторівною, доктором наук, завідувачкою кафедри Волинського державного університету ім. Лесі Українки зустрілися у її службовому кабінеті. Науковиця охоче погодилася розповісти не лише про батька, а й про себе та очолювану кафедру міжнародних відносин і регіональних студій. Та перед тим два штришки про співрозмовницю. Наталія Бурчак – доктор географічних наук, професор, а ще голова координаційної ради Інституту Польщі. Вона автор ряду наукових праць.


– Наталіє Нестерівно, скільки було б батькові, якби був живий?

– Він з 1931 р., то в наступному році святкували б його 90-річчя. Про це ми добре пам’ятаємо. Деякі його друзі ще живі. Я спілкуюся з ними, намагаюся підтримувати з ними зв’язки, підбадьорити морально. Знаєте, такий вік, що здоров’я вже не дуже. Ми вже ніби інше покоління.

– Мені доводилося зустрічатися з Нестором Володимировичем, людиною високої культури, тактовною та доброзичливою. Думаю, що він багато й багато зробив для того, аби педінститут отримав повне право мати статус національного університету. Він не жив одним днем, працював на перспективу. Сьогодні, безперечно, від душі порадів би за славний ювілей навчального закладу, до якого кілька днів ходу. На жаль, на жаль… Але від доньки хочеться почути про тата як сім’янина.

–  Він для усіх був дуже доброю людиною. Намагався усім допомагати. Тридцять один рік його вже нема, а люди відгукуються щонайкраще. Тато багато зробив для розбудови першого вищого закладу освіти на Волині. Він дев’ять років був ректором. Постійно переймався думкою, аби педінститут став одним з найкращих не тільки в Україні, але й на союзних теренах (про закордони тоді мало хто згадував – авт.) і заслужив право йменуватися університетом. Як бачите, так воно й сталося. Бажання великих мрійників та трудоголіків з часом стають реальністю. Якби він прожив ще кілька років, то отримав би колосальне задоволення, що ми стали університетом.

Для нас з братом Ігорем Несторовичем, який на сім років старший за мене і свого часу закінчив Львівську політехніку, у першу чергу був батьком, хоча цілими днями пропадав на роботі. Вона, здається, стала для нього основою життя. У дома рідко хто міг його застати. Але у вихідні ми завжди виїжджали на природу. Він любив Волинський край, хоча сам родом зі Львівщини. Вони з мамою після навчання у Львівському торгово-економічному інституті приїхали сюди працювати. А ще Нестор Володимирович побував у Києві на курсах, не скажу як вони точно називаються, де пройшов перекваліфікацію і отримав дозвіл викладати в інституті політекономію. Від того моменту, як вони сюди приїхали, то фактично волинська земля стала для них рідною.

– І побагатшала на двох чудових людей.

– Вони об’їздили всю нашу область. Він, напевно, вважав себе правдивим волинянином і сином цієї землі. Тато любив рибальство, вважався неабияким грибником та був щирим природолюбом, який вмів насолодитися затишком та незбагненною таємничістю лісу. Не міг пройти мимо білокорої берізки чи чарівної квіточки. Таке враження, що всією душею прикипів до тутешньої природи та усього Волинського краю. Не знаю, чи найдеться в ньому якийсь куточок, де б ми не побували у вихідні.

Його опіка над нами не була ні суворою, ні надокучливою. Пояснити усе намагався через власний приклад або своїх друзів, які дуже часто чаювали у нас дома та разом подорожували. Виховання, тепер я так розумію, було побудоване на доброті, на щирості та довірливих стосунках. Я коли навчалася в школі, то могла дещо собі дозволити з арсеналу недозволеного. Тато в таких випадках не наказував, а розмовляв. Говорив, які наслідки можуть настати. Не тільки для мене, а в першу чергу для класного керівника. Чи який приклад я подаю своїм однокласникам. Таке доброзичливе виховання рухалося у правильному напрямку і приносило позитивні результати. А ще постійно наголошувалося на тому, що потрібно займатися наукою. Я тоді добре не розуміла чому.

– Тепер таке розуміння, напевно, невідємна риса Вашого характеру?

– Це так. Тоді ці настанови відкладалися якось підсвідомо. Якось під час навчання у школі, по-моєму, на уроці української мови в молодших класах виникла кумедна ситуація. Треба було навести приклад на зразок того, що щось збільшується, а щось зменшується. Я сказала, що собівартість продукції знижується, коли підвищується продуктивність праці. Учителька сказала, що приклад поганий, оскільки діти ще не знають, що це таке.


– Ви це засвоїли від тата?

– Я вже (посміхається Наталія Несторівна) знала, що таке собівартість продукції.

– У Вас напрочуд гарні спогади про Нестора Володимировича, але  назвіть, будь ласка, імя мами і скажіть, де вона працювала.

– Мама Ольга Григорівна для нашого тата була і другом, і дружиною, і порадником, і майже його особистим водієм. Нестор Володимирович не любив особисто водити машину. В усі поїздки, про які я згадувала, нас возила мама. Він жартома казав: дядько шофер, за кермо і вперед.

– То тато ще й вмів гарно підтрунювати.

– З почуттям гумору у нього було дуже добре. Міг жартувати в будь-яких випадках при найменшій нагоді. Коли збиралися друзі дома чи він бував у когось в гостях, Нестор Володимирович не втримувався, аби не пожартувати чи не розповісти свіжий цікавий анекдот. Вмів і сам посміятися від душі. Щодо мами, то родом вона з Перемишля. З татом познайомилися під час навчанняпід час навчання у Львівському торгово-економічному інституті. Одружилися і з того часу фактично все життя провели разом. Мама захистила дисертацію, вона кандидат економічних наук. Тривалий час також працювала в Луцькому педінституті на кафедрі політекономії та філософії.

– Ще бажано коротко почути про особисту діяльність та здобутки очолюваної кафедри напередодні 80-річного ювілею Вашого університету.

– Мій науковий напрямок – економічна та соціальна географія. Більший крен, коли так можна висловитися, зроблено у бік економіки. Мабуть, все-таки позначився певний вплив батьків. Він, напевно, закладений мені вихованням генетично і лишається повсякчас зі мною. Зізнаюся, спочатку не думала займатися наукою, оскільки вважала, що це важко. Тато тоді запитував, що, на мою думку, легко. Одного разу він запросив на гостину двох жінок-колгоспниць. Обидві герої соцпраці. Одна з них Галина Береза, іншої, на жаль, вже не пам’ятаю. «Розпитай, – звернувся до мене тато, – чи легко працювати в колективному господарстві?». Вони розказали, коли прокидаються, встають, з чого починається їх робочий день і в якій порі закінчується та скільки вільного часу мають протягом дня. Усе те чітко відклалося в моїй свідомості. Поступово прийшло розуміння, що нічого легкого в житті не буває, важко скрізь.

– Можна стовідсотково стверджувати, що Ваш шлях у науку благословив батько.

– Після закінчення Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки пішла працювати в школу. Три роки вчителювала в Липинах. Коли батька не стало, почала серйозно роздумувати над тим, аби все-таки зайнятися наукою. Тоді на поверхню і випливла економічна та соціальна географія. Відповідною кафедрою тоді в інституті завідував Петро Луцишин. Він і взяв мене до себе. Петро Васильович фактично був і засновником нашого факультету міжнародних відносин. Прийшла сюди у рік народження нашої незалежності. Через чотири роки Петро Луцишин і тодішній голова облдержадміністрації Борис Клімчук почали виношувати ідею про транскордонне співробітництво України, Польщі та Білорусі та утворення Єврорегіону «Буг». Саме тоді і зродився наш факультет міжнародних відносин, який на початках мав статус Міжнародного інституту соціальної географії та менеджменту. Ми почали готувати спеціалістів-міжнародників, які при потребі могли б працювати в новоутвореному формуванні. Працювати мені довелося на різних посадах, у тому числі й асистентом та доцентом після аспірантури. Згодом пішла в докторантуру. У 2007 р. в званні професора очолила цю кафедру міжнародних відносин і регіональних студій. До слова, торік нашому факультету виповнилося чверть століття.

Приємно, що напередодні 80-річного ювілею ВНУ імені Лесі Українки маємо можливість говорити про приємні речі. Ми значно поглибили процес підготовки студентів. Значно покращилася матеріально-технічна база. Але найголовніший здобуток – це наші люди, які в повному обсязі забезпечують кадровий потенціал. Колектив гордиться докторами та кандидатами наук різного профілю. Маємо і ряд високих та почесних відзнак, які засвідчують про наш науковий потенціал. Отже, вважаю, маємо повне право порадіти разом з усіма за наш університет, що відзначає такий поважний вік.

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото Віктора РАЙОВА: Наталія Бурчак, донька славетного ректора Нестора Володимировича.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи повинен залишитися Юрій Погуляйко на посаді голови облдержадміністрації?

Чи повинен залишитися Юрій Погуляйко на посаді голови облдержадміністрації?

Він повністю відповідає займаній посаді. (0) - 0%
Його не треба було призначати взагалі та необхідно звільнити. (7) - 29.2%
Головою облдержадміністрації повинен бути волинянин. (10) - 41.7%
Мені байдуже. (6) - 25%