Найрідніша – батьківська земля

Найрідніша – батьківська земля

Повертаємо з центральної дороги у двір Мощаницького лісництва. Тут нас чекає його лісничий Володимир Бадзян. Небавом він святкуватиме копу літ, має великий життєвий і лісівничий досвід.

У  л лісівничій формі Володимир Петрович схожий на билинного богатиря. Чекає нас під диво-деревом, що росте біля входу до його лісівничої обителі. Високий, врівноважений, неговіркий.
Одразу зауважуємо незвично зелений диво-лист у розкішній кроні. Подібний до лаврового.
– А що це за дерево? – питаємо у господаря. – З нього листом можна заправляти борщі.
– Це незвичний дуб! – каже поважно. – Таких на Цуманщині більше нема. Не знаю, чи подібне дерево росте ще десь на Волині.
І починає розповідати про цього заморського екзота.
– Заслужений лісівник України, головний спеціаліст Волинського ОУЛМГ Володимир Неводнічик вже не раз прохав мене назбирати з-під нього жолудів, – піднімає очі на крону. – Та от незадача, прийде весна – є цвіт, береться зав’язь, а жолудів не дає. Вірите, за роки своєї праці знайшов лише одненького жолудика, не знаю, чи він прийнявся.
На території лісництва ростуть й інші екзотичні дерева та кущі – бук, сосни, туї… Є і свої місцеві – береза, дуб. Великий сад, щоправда, він вже у літах, потребує зміни. За новим двоповерховим приміщенням знаходиться стара будівля лісництва, яке не дали знищити, а переобладнали на житловий будинок і там мешкає лісівнича родина.  

– Хто ж садив ці екзотичні дерева, сад? – цікавимося.
– Вочевидь, мій попередник, – усміхається наш співрозмовник. – Заснував це лісництво і збудував приміщення нині покійний вже Володимир Іванович Нестерук. Свого часу я починав працювати столярем у Цуманському звірогосподарстві, а після служби в армії, навчання в технікумі, почав своє лісникування тут на посаді пожежного сторожа із садіння берізок. Це було у 1984 році. Ось бо вони, мої білокорі красуні, – біля дороги. Ці кущі і туї вздовж доріжок також обновлювали з майстрами лісу. Від пожежного сторожа доріс до помічника лісничого, потім з 1994 по 2010 роки працював начальником нижнього складу, відтак повернувся лісничим у Мощаницьке лісництво. 

– Чи є у Вас улюблене дерево, з яким можете поділитися своїми сумнівами та болями?
– Це, безперечно, дуб, – мовить не задумуючись. – Усі знають його помічну силу в час хвороби або ж якихось негараздів.

– А лісову місцину чи урочище, де почуваєтесь особливо комфортно, маєте у своїм лісовиську?
– І такі є, – задумується на хвильку. – Це найперші мої лісівничі гектари… Як тільки прийшов на роботу, довелося створювати нові лісові культури. Найпершим моїм лісам вже 37 років. Там вже можна при потребі знайти і крокву, і балька. Хто б що не казав, ліс на Цуманщині любить рости.
Звісно, про звірину, птаство, жуків, комах, мурах – нічого й говорити: тут їх мільярди. І гриби вже ростуть. Тож для мене ці перші лісоугіддя – предмет особливої гордості…

– Скільки ж лісів створили за час своєї роботи?
– Кожного року лісовідновлюємо по 25-30 га, – задумується на хвилю. – Перемножте на роки роботи, до тисячі гектарів буде.

– А маєте у Мощаницькому лісництві щось таке, чого нема в інших лісах Волині? – з досвіду знаємо, не може бути лісівника без якогось секрету чи особливого експерименту.
На те Володимир Петрович здивовано піднімає очі, мов би випробовуючи нас, чи можна довірити свою таємницю журналістам.
– І така місцина у мене є, – каже. – Ви ж добре знаєте, що всі нові лісові культури творяться за певним проєктом. Він має бути погоджений з директором і лісовим відділом обласного лісоуправління. У наших умовах, як правило, висаджуємо саджанці дуба і сосни, зараз вводимо ялину і модрину. Та якось, вже по багатьох роках лісівникування, я відважився на експеримент і двогектарну площу з-під зрубів засіяв жолуддям. Як правило, ми заготовлюємо жолудь осінню, прикопуємо його, він має пролежати під снігом всю зиму, весною ж, одібравши найздоровші, висіваємо методом шпигування. Я ж вирішив засіяти площу свіжозібраним жолуддям зі своїх улюблених дубів, ми зорали грунт, висіяли жолудь і пригорнули плугом. Певне, у добрий час висіяли, бо всі жолуді проросли пагонами, тепер це надвичайно красивий і перспективний двогектарний бір. Впевнений, такого диво-бору не тільки на Волині, а й в Україні нема. 

– Це справді дивовижа, адже неводнораз чув, що за жолуддям полюють дикі кабани, лісівники з інших лісогосподарств розповідали, як хрюки в пошуках кожного жолудя можуть зрити всю «зашпиговану» площу, не залишивши ні одненького смаколика.
– Звісно, я про це знаю, але у той квартал дикі кабани ніколи не добираються, то ж і зважився на такий експеримент.
Володимир Бадзян розповідає про інші лісові урочища, молоді культури, пояснює, як важливо, їх вчасно доглянути, аби не заглушило зілля. Це людина великої мудрості, надзвичайного досвіду і лісівничої честі.
Цуманська пуща, як мовиться, його виколисала з дитинства природолюбом. Змалку обходив усі довколишні ліси. А ось рішення про лісівничий фах прийняв після служби у ракетних військах. Після армії вступив у Шацький лісний технікум (зараз коледж імені Валентина Сулька).
– Жив в одній кімнаті з такими ж демобілізованими хлопцями – Миколою Оніщуком (тепер лісничий Ратнівського лісництва) та Валерієм Кропивою (працівник лісової охорони ДП «Ківерцівське ЛГ»). – Це гарна лісівнича школа, викладачі дали всі потрібні знання, щоб ми стали хорошими лісівникоами. 
На дипломну практику приїхав у рідний Цуманський лісгосп, та так і залишився працювати. Свого часу на здібного молодого лісівника звернув увагу тодішній директор лісгоспу, а згодом – керівник лісової галузі Волині Богдан Колісник, запропонував піти помічнику лісничого на підвищення – очолити Холонівське лісництво. Але, зізнається лісівник, на той час я вже був одружений, розпочав будівництво будинку. Одначе керівник лісогосподарства не забув про здібного лісівника, перевів цього працелюба начальником нижнього складу, там довго ніхто не затримувався, а Володимир Бадзян пропрацював цілих 16 років.
– А загалом, – каже лісовод, – за ці роки мені довелося працювати з двома десятками директорів. А це дуже непросто. Потрібно було знати і характер кожного, і вимоги, які були досить високими.
Батьківською стежкою пішов і син Володимира Петровича – Володимир. Він закінчив лісотехнічний інститут, працював помічником лісничого у Ківерцівському лісгоспі, головним лісничим ДП «Любешівське ЛМГ», очолював ДП «Ратнівське ЛМГ», зараз директор державного лісопідприємства «Коростишівське ЛГ»  на Житомирщині. Донька Людмила стала фінансистом-банкіром, зараз у декретній відпустці. 
У Володимира Петровича п’ятеро онуків – Анастасія, Катя, Ліза, Антон, Марічка. Дружина Інна Григорівна працює у Цуманській ЗОШ вчителем початкових класів. 
Тато Петро Степанович був виконробом у звірогосподарстві, а мама Марія Іванівна працювала там же завідувачем відділу кадрів. Тато був будівельником, був пов’язаний із лісом.   
Зараз у підпорядкуванні Володимира Бадзяна помічник лісничого та шестеро майстрів лісу.
– Усі відповідальні і знаючі працівники, – каже про них лісничий. – З ними і в мороз, і в бурю доглядаємо і бережемо ліси од пожеж і крадіїв. 
З 2019 року Мощаницьке лісництво передано до новоствореного ДП «Звірівське ЛМГ».  
– До того була площа 5019 га, потім після приєднання міжгосподарських наділів стало 6727 га,  у ДП «Звірівське ЛМГ» передали 4727 га. 

– Що змінилося з передачею?
– Все те саме, тільки додався лісомисливський профіль.

– Яким було ваше найголовніше правило чи кредо лісівника? – запитуємо.
– Всі ці роки намагався працювати так, аби не соромно було глянути людям в очі, – відповідає. – Оце і є, мабуть, найголовніший принцип мого лісівникування.
Урочища Мощаницького лісництва – візитівка Волині. Усі, хто в’їжджає на територію Волинської області, можуть ним помилуватися і на власні очі переконатися, як господарював тут усі ці роки Володимир Бадзян зі своїм дружнім лісівничим колективом. Можна прогулятися й екологічною стежкою або ж проїхатися кінним маршрутом, а з численних лісівничих стендів дізнатися давню історію як Цуманської пущі, так і теперішнього лісогосподарства.
Бережник лісу Володимир Бадзян не приховує, що батьківська земля найрідніша і для неї варто працювати. 

Володимир ПРИХОДЬКО,
Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото Віктора Райова: Володимир Бадзян. 



  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи повинен залишитися Юрій Погуляйко на посаді голови облдержадміністрації?

Чи повинен залишитися Юрій Погуляйко на посаді голови облдержадміністрації?

Він повністю відповідає займаній посаді. (0) - 0%
Його не треба було призначати взагалі та необхідно звільнити. (7) - 29.2%
Головою облдержадміністрації повинен бути волинянин. (10) - 41.7%
Мені байдуже. (6) - 25%