Новатор та вмілий організатор

Новатор та вмілий організатор

Кава у кабінеті президента

Напій досить смачний та запашний.  Президент приватного акціонерного товариства «Цумань» Іван Камінський – людина толерантна, мудра та далекоглядна. Справжній новатор виробництва та ще вмілий організатор.

На переконання Івана Васильовича, людина має робити ту роботу, яку добре знає. Окрім природного хисту, навики доброго господарника переймав і в закордонних партнерів. Зустрічі з Іваном Васильовичем, як вже зауважували в одному з попередніх номерів «Волинської газети», посприяв голова Цуманської об’єднаної територіальної громади Анатолій Дорошук.
На правах гостинного господаря президент, попри свою зайнятість, частує філіжанкою ароматної кави. Обмінявшись кількома житейськими фразами, розмова набирає ділового характеру. Керівник підприємства бідкається долею акціонерів, права яких держава значно ущемила. Згідно із законодавчою базою вони мають сплачувати компанії, яка тримає їх акції. Для багатьох ця сума за рік є більшою, ніж сума дивідендів. Законотворцям варто було б щільніше придивитися до такого перекосу й унормувати правову базу. Страдають в основному пенсіонери, яким додаткова копійка кишені не обірвала б.



–  Приїхав я сюди в 1996 році. Підприємство вже було приватизоване. Виконувати офіційно обов’язки президента почав у січні, – каже наш співрозмовник, – а обрали на зборах на цей пост аж у грудні наступного року. Мені дістався реєстр усіх акціонерів та цінних паперів. Нині наші акції знаходяться в державному депозитарії. Іван Васильович виймає з тумбочки і показує кілька товстих журналів за всі роки його правління. У них сотні прізвищ людей, які колись вклали свої акції в ПрАТ «Цумань» з надією мати в майбутньому якусь економічну вигоду. Тепер сподівання зникають, як марево у пустелі.  

На рівні фантастики

Покінчивши з акціонерною темою, Іван Васильович вмикає телевізор, що займає майже половину протилежної від його робочого місця стіни, і демонструє нам виробничі процеси. На екрані два робітники пильно стежать за роботою верстата, який шар за шаром знімає з колоди вузькі стрічки товщиною 0,5 міліметра шпону. Минає невеликий проміжок і деревина «з’їдена». Просто фантастика, якась нереальна річ. Верстат здатний утримувати чималу колоду і за лічені хвилини перетворити її на тонесенькі стрічки. Час міняти пилку.



 – Ця операція займає дві, максимум три хвилини, – коментує президент побачену операцію. – На старих верстатах вона займала півтори години. Уявіть, скільки часу нині економиться! Ці хлопці мають дуже добру заробітну плату, тому вони нікуди не поїдуть. Одну пилку знімають, другу ставлять і водночас нову колоду. Обладнання на підприємстві імпортного виробництва, яке відповідає світовим стандартам. Шукав його не тільки в країнах Європи. Побував у 2008 р. і в Америці, де також почерпнув певний бізнесовий досвід. Там є одна дуже хороша компанія, подібна до нашої, називається «Бйотке». Ми з її керівником чотири години пили каву. Обмінювалися думками, він розповідав про набутий досвід. Я поцікавився, як вони пережили кризу 2007-8 року? Він поінформував, що в них дві компанії. Одна – це чисто виробнича, а інша торгова, яка певні проблеми мала. Але вони працюють з клієнтами, мають деякі запаси. Вони купляють ліс, продають готову продукцію, мають стосунки з банками, працюють з торговельниками. «А я відповідаю за виробничу компанію, мені треба було тримати людей для виробництва, я їх тримав». Там дещо система простіша. В Америці потижнева оплата праці. І далі продовжив. «Коли я бачу, що в понеділок не буде що робити, то в п’ятницю я виплату зробив і кажу, що в понеділок на роботу не виходьте. Так що я не маю ніяких проблем. Усі гроші, які ми заробляли, інвестували у виробництво». Навантаження на підприємство великого не було. Потрібно було лише розрахуватися за землю та енергоносії. Додаткових витрат виробництво не несло, оскільки уникло процедури скорочення. Колись ми працювали навіть у вихідні, тепер темпи дещо нижчі.

Досвід запозичив у США

 Після цієї поїздки через певний період створили дві рівнозначні структури: одна виробляє продукцію, інша займається її реалізацією, а також закупівлею лісу. Три роки тягнулася ця процедура. Консультувався з податковою як і що краще. 





– Для торгової компанії взяли кредит у банку, розробили статут, працюйте. Я оновив верстати, закупив купу різних елементів для довготривалої роботи: сітки, ножі, запасні частини. Зробив так, як «Бйорке» в Штатах. Тепер реально не маю проблеми. У мене реальна проблема була, що не було роботи. Це коли у квітні почалася коронокриза. Ми працювали дуже мало. Одних відправили на місяць у відпустку, потім інших, згодом зробили «двотижневі канікули» усім за власний рахунок. Словом, літній період якось пережили. Думав, що буде важче, але обійшлося. Щоправда, обсяги впали десь відсотків на 30-40. Прикро, що до цього часу ми їх ще не відновили. 

– Кістяк колективу Вам все ж вдалося зберегти і сьогодні не доводиться набирати нових людей та вчити їх заново?
– В основному так. Хоча зміни відбуваються. За шість останніх місяців дехто звільнився за власним бажанням, кілька чоловік поїхали на заробітки. Усе-таки далося взнаки падіння відсотків на 30 заробітної плати.
 У ході розповіді Іван Васильович не втримується, аби не згадати про материнське напучування: «Дитино, прошу тебе, ти як будеш керівником, то хоч людям зарплату плати».



– Знаєте, я багато спілкуюся з журналістами, багатьох знаю, але іноді образливо, коли читаєш якісь вигадки, – зізнається президент компанії. – Про мене писали, що я з інших областей попривозив якихось людей. До того часу на підприємстві у мене хтось працює 15 років, хтось 20. Не скриваю, що є спеціалісти з інших регіонів. Знайти доброго фахівця на сьогоднішній день дуже проблематично. Готовий брати із-за кордону. З того окремі видання і створюють проблему. Мовляв, своїх не беруть, ігнорують. А як такого спеціаліста на місці нема, то що робити? Хоча він обійшовся б мені дешевше. Бізнесмен не затратить зайвої копійки і не стане шукати щось дорожче. 

Деревину возять з Європи

Ліс ми купляємо в Німеччині, Франції, Польщі, Чехії, Словаччині, Сербії та Австрії. Навіть привозили ліс зі Сполучених Штатів Америки, з якого робили тут шпон і відправляли його в Європу. Проблема не в тому, аби все правильно організувати і отримати високу продуктивність праці та отримати додаткову вартість. Тоді ліс можна везти звідки завгодно. Заробляй 20 євро на кубі. Це ж плюс. Ми брали участь в аукціоні з купівлі лісу у Польщі. Зараз знову мені зателефонували і сказали: веземо до тебе кубів 200 лісу. Ми коли веземо ліс з Польщі, люди шапки піднімають, що не може бути такого! Двадцять чи тридцять років фугували туди,  а тепер, навпаки. Логіка яка, що свого не хватає? Але це є ринок.

– З митним контролем проблем не виникає? Великих затримок не буває, які могли б потягнути непередбачувані простої?
– Зізнаюся, що й сам подивований оперативністю митної служби. Машини довго не простоюють. Хоча певні нюанси є. Сьогодні, скажімо, можна везти дерево з корою, а завтра її вже треба знімати.  Та є розуміння, що ми заплатили гроші і веземо сировину. Зробили з неї продукцію і відправляємо назад споживачеві. У нас робота, наприклад, коштує в три рази дешевше, ніж у Європі. А продуктивність одна і та сама. За рахунок цього ми можемо возити і туди, і сюди. 

– У яких країнах купуєте обладнання для свого виробництва?
– Не перебільшу, коли скажу, що майже з усіх країн. Маємо німецьке, маємо італійське, фінське, канадійське. 

– Можна констатувати, що Ви повністю оновили та осучаснили парк верстатів, які використовуєте на виробництві. Хто є споживачами вашої продукції?
– Це в основному закордонні компанії. На український ринок поставки дуже мінімальні. Ми ж постачаємо складний напівфабрикат, який проходить дві стадії обробки: спочатку нагрівання, потім сушіння. Наша держава поки що не має таких потужних підприємств з деревообробки та виробництв готової продукції, які є, скажімо, в  Євросоюзі чи інших розвинутих країнах світу. 
Коли поцікавилися в Івана Васильовича, як контактує з об’єднаною територіальною громадою, то відповідь отримали від присутнього при нашій розмові очільника спільноти Анатолія Дорощука. «Відмови з боку керівництва ПрАТ «Цумань» не чули ніколи. На великі проєкти підприємство виділяло громаді і 70 та навіть 300 тисяч грн. Бізнес і влада мають завжди знаходити порозуміння, коли йдеться про загальні інтереси, що стосуються життя людей».

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото Віктора РАЙОВА: президент ПрАТ «Цумань» Іван Камінський; процес обробки деревини на сучасному обладнанні; в цехах підприємства.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Хто в раді головний: депутати чи голова?

Хто в раді головний: депутати чи голова?

Голова, бо обраний всенародно. (0) - 0%
Депутати, адже можуть його звільнити. (0) - 0%
Виборці, бо вони носії влади. (0) - 0%
Мені байдуже. (1) - 100%