Особливе бачення подальшого розвитку

Особливе бачення  подальшого розвитку

Зустріч із головою Горохівської об’єднаної територіальної громади Віктором Годиком дещо розтягнулася в часі. Не бачилися від минулорічних осінніх виборів, на яких Віктор Леонідович отримав блискучу перемогу. Тривала перерва спричинилася через коронавірусну пандемію, котра розгулялася планетою зовсім не на жарт.

Та люди, незважаючи на складнощі, змушені жити і працювати кожен на своєму місці. Тож другого квітневого дня після короткого телефонного спілкування з очільником громади беремо курс на південне місто Волині. Вдалося ще й на сесії місцевої громади побувати, побачити наяву місцевих депутатів та актив. Переконалися, що працювати тут є над чим. А дехто намагається ще й стромляти на ходу палки в колеса механізму, що курсує у напрямку розвитку. Під завісу дня Віктор Годик знаходить можливість для розмови.  

– Вікторе Леонідовичу, ми неодноразово бували у вашому місті, повсякчас відмічали чистоту та порядок на вулицях, в парках, зонах відпочинку, біля об’єктів соціально-культурної сфери. Ще через якийсь час сюди приїжджатимуть екскурсанти, як і в Ужгород, аби помилуватися чарівним квітом сакур, що висаджені і в центрі, і біля озерця в зоні відпочинку. Чому ж тоді голова Луцької районної ради Олександр Омельчук та депутат облради Юрій Ройко спостерегли лише купу сміття в парку, яку понесли з собою на один із телеефірів. Подібного парадоксу я в своїй практиці не пригадую, аби керівник будь-якого рангу розповідав усій громадськості, що знайшов на своїй території залишки зимового сміття.
– Щось коментувати з цього приводу не хочу. Кожен шукає те, що хоче найдужче побачити. Розповідати, якою була зима, думаю, нема потреби. Сніг розтавав поступово. Десь після нього щось і лишилося. Парк толокою прибирається кожен рік. Ми ж знаємо, що треба скрізь подивитися, підмести, почистити. Зараз також хочемо організувати міську толоку. Ви ж бачили, ми і доріжки почали робити, перевіряємо освітлення, закупили новий майданчик, будемо його монтувати у парку і на спортмайданчиках наведемо порядок. Можливо, десь і лежало сміття, якого не встигли прибрати. Я не кажу, що все в нас ідеально. Звичайно, що було, те було, і десь навіть сміття можна було побачити, але ж це не свідчення того, що ним ніхто ніколи не займався, правда ж?! Ще два роки там, де гості з м. Луцька його побачили, взагалі, можна сказати, були хащі. Поступово щось вирубуємо, прочищаємо. Спеціалісти відповідного профілю зробили навіть проєкт щодо впорядкування зеленої зони міста.  Для того, щоб зробити щось відповідне, необхідні кошти. До того ж – немалі. Думаю, що ми попрацюємо цілеспрямовано, аби парк навсправжки став окрасою Горохова. Тривалий період там і справді нічого, по суті, не робилося, навіть освітлення не було. І знову-таки сказати, що там нічого на робилися і що він аж надто захаращений, то це неправильно. Але сказали, то сказали, я ж не буду аналізувати їхніх слів. Сказали, то й сказали. Ми, як завжди ранньої весни, все приберемо, почистимо, проведемо толоку… Зробимо це без їхньої поради, бо заявляють: якби не ми, то так би й все було. Ми й самі знаємо, що робити, і все зробимо.



– Добре, приїхали, подивилися, а до господаря території, котрий відповідальний за все, зайшли, щоб порадитися, щось підказати, спільно продумати?
– Вони навіть не повідомили, що приїдуть, не зателефонували мені, що знаходяться тут, на території нашої громади...

– Але це ж нонсенс, що голова районної ради з обранцем обласної громади не виявили ніякого бажання поспілкуватися з очільником об’єднаної громади! Подібне не вкладається в голові…
–  Ну, що є, то є.

– Наш головний редактор, Заслужений журналіст України Володимир Данилюк, який не так давно побував у Горохові, сказав, що спілкувався з представником Луцької райради, котрого послали в м. Горохів за… вашим автобусом. Щоб його назад у власність району забрати… Що це за детективна історія з тим транспортом, до якого аж поліцію викликали?
–  Автобус належав централізованій бібліотечній системі Горохівського р-ну. Централізовану бухгалтерію цієї установи і майно передали нам. Ми його зареєстрували і воно є нашим. У свідоцтві цього транспортного засобу вказаний власник – Горохівська централізована бібліотечна система. Що тоді ще балакати? То ж не те, що я комусь дав якусь вказівку, щоб нічого не віддавати. Я ні з ким не говорив, що цей автобус має бути заблокований. Хто таку команду давав, я не знаю. Я нікому такого доручення не давав і нікому нічого не казав про те, що транспорт має бути заблокований. Я не знаю, хто це зробив, але чомусь вирішили, що це зробив я, чи за моєю вказівкою зробили його блокування. Бруківку ніби там ставили. Якщо відверто й щиро, то я цього не робив.

– Звідки безпричинно виникає ця дивна колізія чи, радше, детективний сюжет? Можливо, комусь Віктор Годик око муляє і він стає неугодним?
–  Можливо, і так… Я не хочу цього трактувати. Це їхнє бачення. Я прагну запевнити, що нормально спілкуюся з усіма, і спілкувався, тобто, у нас не було ніяких непорозумінь. Тому ніколи не зациклююся на моментах негативних. Я маю чим займатися, у мене багато роботи і я сконцентрований на тих питаннях, які зараз треба вирішувати. Думаю, ситуація з часом проясниться, тільки сьогодні їхнє бачення саме таке. Але природно те, що свою позицію ми будемо відстоювати. У тому числі і майно. Воно було тут куплене. Є люди, які працювали в той час, які збирали кошти на цей автобус. Так? І їм теж боляче, що сьогодні цей транспортний засіб хочуть десь перебазувати. Звичайно, районна рада запевняє, що коли вам потрібно, то ви будете брати для своїх потреб… Мовляв, автобус приїжджатиме з Луцька. Але моя позиція – інша. Чому наш автобус має знаходитися десь інакше?  
Принаймні, я не конфліктую, бо сконцентрований зовсім на іншому, на роботі. Вірю, що вирішиться це питання, якщо ж ні, ми будемо відстоювати своє, навіть якщо виникне потреба подавати звернення до суду. Це природно, і ми розуміємо, що це наше майно.



– На приміщення також зазіхають, у тому числі й на те, де розміщена редакція газети «Горохівський вісник»? Мовляв, мають забагато кімнат та ще й завеликий коридор. Цікаво, хто б погодився сидіти в коридорі?
– Наші приміщення на сьогоднішній день нам не передані, Будинок культури також. Закон визначає дату – 1 липня. До цього числа ці об’єкти мають бути передані. На сьогоднішній день поки що це власність нашої громади. Тож наперед щось говорити не варто. Будемо спілкуватися, говорити з керівництвом вже великого Луцького р-ну, депутатами. Все повинно бути на належному законодавчому рівні. По-іншому бути не повинно.

– То треба говорити відверто: ці приміщення, де розміщувалися колишні райдержадміністрація і райрада і де досі перебувають службові кабінети працівників ОТГ, збудовані за кошти платників податків колишнього Горохівського р-ну, більшість яких як жили, так і живуть донині. Саме вони й уповноважені розпоряджатися майном, це ж логічно, і – через місцеву владу, а не районну…
– Звичайно, що так. Та поки що така ситуація. Я з повагою ставлюся до всіх і не хочу будь-кого гудити. Комусь хочеться щось казати, хай говорить. Знаю, що на телебаченні навіть озвучили, що в мене в кабінеті стоять меблі 80-х років. Для чого це? Інше знаю: оцінку кожному керівникові дають виборці, і саме люди й далі оцінюватимуть мої старання, скільки Бог дасть мені попрацювати. Щось говорити і щось запевняти, я, думаю, що це не гарно і не коректно.

– А якби Ви закупили нові меблі, то телевізійники мали б вагому причину говорити, що Віктор Годик за гроші громади створює собі комфорт і на робочому місці…
–  Тільки замість того, щоб витрачати гроші на кабінет, я краще  вкладу їх у місто. А з кабінетом… Стоять отут ці меблі, то хай стоять. Воно, може, про ремонт і справді варто подумати? Але поки що – не на часі. З ним можна почекати. Є важливіші питання громади. Гроші є на що витрачати. Кабінет –справа другорядна. Така моя позиція. Мені тут нічого не бракує. Це моя позиція. Висловлюю її щиро. Чому когось хвилює, що я у 80-х роках сиджу? Хочуть, хай турбуються. Це особиста справа кожного.

– Вікторе Леонідовичу, ми щоразу переконуємося, що місто стало сенсом Вашого життя. Турбота за нього не словесна, бо кожного разу, коли приїжджаєш в Горохів, помічаєш приємні зміни. Що у планах очільника громади, котрий відтепер дотичний і до сільської інфраструктури, на рік прийдешній?
– Важко (посміхається мій співрозмовник, – авт.), важко, звичайно, відповісти на це питання. Ви знаєте, що я не люблю щось наперед говорити. Скажу так: будемо старатися максимально щось робити. Є багато питань, у тому числі, й щодо інфраструктури, культури та освіти. Тепер нам і медицину передали. Тобто ми маємо чим займатися. Підхід тепер має бути комплексний до кожної проблеми. Звичайно, що вони потребують і значних фінансових затрат. 
Ми зараз будемо планувати програму соціально-економічного розвитку. Мене тішить, що йде хороше наповнення бюджету. На сьогодні ми маємо хорошу динаміку, є й перевиконання. Надіємося, що улітку перейдемо у фазу будівництва та реконструкції. Досі перебували у фазі створення, утворення, комплектування. 



– Що буде пріоритетним?
– Скажу відверто, щось відмітити важко. Для мене, повірте, все є пріоритетом. Коли буду щось казати про першочергове, то я буду не щирим. Увагу треба приділяти всьому. А ось що стосується проблем, то будемо їх вирішувати в міру фінансової можливості. Так що займатися є чим.

– Ви виграли вибори, які відбулися і в громадах, і в ланці районній та обласній. Знаходите порозуміння з керівництвом обласної ради, обговорюєте, скажімо, питання подальшого розвитку?
– У принципі, співпраця є. Разом із головою обласної ради Григорієм Недопадом радилися щодо створення координаційної ради при голові, куди входять всі очільники ОТГ. Я також є у складі цього новоутворення. Ми домовлялися, що проблеми вирішуватимемо спільно. Тобто, сьогодні є комунікація. Він, як голова найвищого органу представницької влади Волині, відкритий, і до нього можна звертатися з будь-якими питаннями. У цьому плані все гаразд. І це – приклад для наслідування іншим.

– Спілкуватися тепер комфортніше?
– Ви знаєте, що я така людина, що ніколи не задумуюся, чи мені комфортно, чи не комфортно. Мені головне, аби користь була для наших мешканців.

– Колишні голови сільських рад тепер на посадах старост, з якими протягом тривалого часу Вам доведеться працювати. Не секрет, що спілкувалися з ними, знаєте їхню позицію, точку зору на ту чи іншу проблему. Вони справляються з тими функціями, які на них покладені?
–  Однозначно можу сказати, що так. З восьми старост шість у минулому очолювали сільські ради, тож певного досвіду у самоврядному органі набули. Люди досвідчені, знають ситуацію в кожному населеному пункті. Ми виробляємо стратегію розвитку освіти та медицини. Хочемо трішки ламати отой стереотип, що те моє чи не моє. Пора зрозуміти, що це вже наше. Чи це школа, чи садочок, чи інший якийсь об’єкт. Це вже наше. Ми працюємо спільно.

– Вікторе Леонідовичу, у перерві сесії до Вас підходили три жіночки зі скаргами та проблемами, я також із ними трохи поспілкувався. Молода багатодітна мама жалілася, що їй не хочуть виділити навіть 50 арів для городу. Староста села Ярослав Зеленський, мовляв, нехтує їхніми зверненнями та навіть вдається до образ. Без Вашого втручання ситуація не проясниться. 
– Ми ж розуміємо, що свого часу це була окрема сільська рада, яка мала свій депутатський склад та голову. Це, як кажуть, були їхні повноваження та їхнє право. Вони усім розпоряджалися і приймали рішення. Сьогодні сказати, що хтось там неправий чи правий, не розібравшись у цьому всьому відносно кожного, тим більше давати оцінку, однозначно важко. Тому у мене такий підхід (тим більше, що я їх так само просив!): давайте я буду виїжджати на місце і буду дивитися, що треба зробити, щоб розв’язати цей Гордіїв вузол. Якщо можна допомогти, будемо старатися допомогти. Поки що не хочу аналізувати чиюсь роботу. Завжди кажу: стеж за собою і за своє відповідай. І за дії, і за бездіяльність. Дивись на себе. Я не хочу  робити висновок, що вони не праві. Ситуація помінялася і тепер ми будемо відповідати. Мене більше турбує те, що ми зараз маємо зробити. Якщо буде можливість допомогти цій людині, обов’язково допоможемо.

– Сьогоднішня сесія проходила активно і навіть інколи емоційно, але найгостріші суперечки викали під час розгляду земельних питань. І це зрозуміло. Селянин не може уявити себе поза землею, яка є основною годувальницею його родини. Далеко не всі заявники залишилися задоволеними. Явно щось недопрацювали обранці громади, які входять до складу земельної комісії. З цього болючого питання сесія прийняла і Звернення до Верховної Ради. Що, на Вашу думку, слід би поміняти в нашому законодавстві, яке стосується питань землеустрою.
– Я прекрасно розумію, що ми сьогодні орієнтовані на соціальний захист. Ми вважаємо себе, як Україна, соціальною державою. Так?  Так. Але сьогодні діюче законодавство гарантує кожному громадянинові України безоплатно отримати у власність певні земельні ділянки різного розміру для соціального призначення. І ця основа полягає в тому, що одні скористалися тим правом, а інші не можуть. І вже, мабуть, не зможуть, бо ж земля на нинішньому етапі розібрана. Вона ж не так як сніг: сьогодні підкинуло і завтра знову підкине. Ми це прекрасно розуміємо. У даному випадку ми якраз і спостерігаємо соціальну несправедливість. Бо одні змогли своїм правом скористатися, а інші не скористалися, якийсь період проґавили. І вже може і не скористаються. Оце перше, так. Отут якби не було, хто б не розпоряджався землями, все одно воно нічого не міняє. Чи це буде держава розпоряджатися, чи не держава. Коли ми, як орган місцевого самоврядування, розпоряджаємося землею, то нам за неї і відповідати. Тоді не буде ніякої спекуляції. Можливо, відповідати юридично і морально. Оцінку, як ми працюємо, дадуть вибори. І мені, як голові громади, так і всьому депутатському корпусу. Вони найвище мірило нашої діяльності. Коли ми розпоряджаємося, то ми і відповідаємо. Сьогодні я на місці, і коли приймаю рішення, то відповідаю за нього. Прийшли до мене люди, вони усвідомлюють, що йдуть до мене, аби вирішити якусь проблему. У такому разі я готовий відповідати. Так має бути, а не так, що сьогодні я підписав розпорядження і якусь ділянку дали комусь з іншої області. Люди ж не мають до кого апелювати, кому  пред’являти претензію. Усе замикається на керівникові та депутатах. Люди знають, що є законодавство і хтось ним скористався. Інші момент упустили. Через те виникають конфліктні ситуації.

– До вашої міської громади доєдналося чимало сільських населених пунктів. Ви стали більшими навіть у географічному плані. Витримає ваш бюджет, Ви кажете, що добре йде його наповнення, утримувати на своїх «плечах» соціально-культурні заклади та інші інфраструктурні об’єкти? Сюди ще треба добавити і зарплату.
–  Дивитися, що стосується слова «витримає» (посміхається). Він може витримати. Але ми повинні акцент зміщувати на те, що він не тільки повинен витримувати. Він повинен бути вільний. Так?  Тобто бюджет повинен бути вільний і давати змогу не тільки це все утримувати, а й розвивати. Тобто там, де потрібно буде щось оптимізовувати, ми будемо, звичайно, розглядати і радитися. Але моє бачення таке: ми повинні працювати над бюджетом, щоб він був плаваючий. Щоб плив у бік збільшення, наповнювався грошима. Тоді йому буде легше все утримувати. Якщо ми не будемо працювати, базуватися на тому, що маємо все утримати тими коштами, які є, це буде неправильний підхід. Витрачати кошти лише на проїдання – не правильно. Це апріорі не може бути. Які ми будемо ставити пріоритети, що стосується бюджету?  Будемо старатися працювати в напрямку його збільшення, покращення інвестиційного клімату. Тобто це робота і з бізнесом, і з платниками податків. Друге надважливе. Як поставимо цю роботу, як будемо працювати з нерухомістю, так і будемо розвиватися. Поки що, повірте, що наш бюджет витримує навантаження і я маю велику надію, що все буде в ажурі. Я, як голова, думаю, зі мною будуть солідарні всі депутати, вся структура, що ми маємо докладати всіх зусиль, аби виконати намічене.

– У такому ключі повинні працювати і органи податкової служби. Від їх старань також залежатиме наповнення громадської казни.
– Звичайно, що так. Мова якраз і йде про координацію наших зусиль. Без податкової інспекції самим щось покращити важко. Думаю, що податкова інспекція сприятиме нам у наших стараннях. І все ж найбільшу зацікавленість повинні проявляти ми самі. Розумію, що кожен виконує свої функціональні обов’язки, але в даному випадку найбільше зацікавлені ми. Це ж наші люди, наша громада. Тому ми будемо старатися координувати свої зусилля, щоби робота була фахова. Облік повинен бути строгий та скрупульозний. Тільки в такому разі можемо розраховувати на зростання дохідної частини.

– Вікторе Леонідовичу, у кожному районному центрі працювали державні різнопрофільні інституції, з якими легше було вирішувати питання і міському голові. Яка ситуація нині після укрупнення цієї проміжної ланки між громадами та органами влади обласного рівня?
– Як на моє переконання, то ми нічого не програли. У нас і далі зберігається хороша комунікація. Ми стараємося працювати в правовому полі. Що стосується співпраці з поліцією, то вона однозначно присутня. Ми не хочемо дистанціюватися від тих профілактичних заходів, які вони проводять. У нас також є інтерес до них. Тож співпраця повинна бути тісною та плідною. Так що правоохоронний напрямок послаблювати не збираємося. Безпека і спокій наших людей мають завжди бути в центрі уваги самоврядного органу.

– Цьому питанню Ви і раніше приділяли багато уваги. За порядком у місті спостерігають відеокамери, які Ви закупили давно. Тепер до міста доєдналися і села. Ніхто не гарантований від випадковостей правового характеру. Що можете сказати з цього приводу?
– На це також звертаємо свою увагу. У деяких селах камери також поставлені. Зараз на цій сесії ми виділяли кошти щодо співфінансування. У нас є досить хороший приклад. В одній школі батьки вирішили фінансувати проєкт щодо встановлення відеонагляду у навчальному закладі. Наша рада підтримала такий проєкт і виділила відповідні кошти, аби його реалізувати. Це на умовах співфінансування. У самому Горохові камери відео спостереження поставлені ще в 2015 р. Дехто нам також закидав, що в місті нічого нема, то кажу, що вісім камер служать нам уже шість років. Це можуть підтвердити і працівники поліції, особливо з карного розшуку, яким камери допомогли в розкритті кримінальних злочинів і звичайних правопорушень. 

– Ваш спокій, розважливість, толерантність просто захоплюють. Не в образі на тих людей, котрі іноді, може навіть і мимо своєї волі, роблять Вам боляче?
– Уявіть, що ні! Абсолютно.  Я до всіх ставлюся з повагою. Усім бажаю добра, як то кажуть, здоров’я, благополуччя і спокою. Ніколи ні на кого не ображаюся і ні на кого не тримаю зла.

– Ми Вам також бажаємо всіляких гараздів і мінімум прикрощів на життєвих дорогах!
– Щиро дякую! Попереду маю ще одну розмову з Вашими колегам. Їду у Луцьк, запросили на телебачення...

Володимир ПРИХОДЬКО.
Фото Віктора РАЙОВА.
 
 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

Піду на війну в перших лавах (8) - 32%
Для цього є армія, прикордонники, поліція і СБУ (4) - 16%
Буду підпільником (5) - 20%
Ми приречені на поразку (2) - 8%
Мене це не стосується (4) - 16%