Неодмінний атрибут нашого столу

Неодмінний атрибут нашого столу

Першого жовтня минулого року у підбірці матеріалів про міську громаду Горохова ми розповіли і про пекарню «Хлібна хатка», власницею якої є лучанка Лариса Міліцина.

 «Як «говорить»хлібчик» – так називалася публікація, початок якої відтворимо для читачів: «Чи доводилося вам чути, як «переговорюються» між собою хлібини, як «співають» до своїх пекарок. Журналісти «Волинської газети» не тільки почули їх спів, а й мали можливість побачити увесь процес народження хліба власними очима.
Підприємство тоді робило лише перші кроки у царині випікання хлібобулочних виробів. Відтоді минуло більше пів року. Під час чергового відрядження до Горохівської ОТГ вирішили поцікавитися, як живеться, працюється тутешнім хлібопекам в непростих умовах коронавірусних викликів. Добре знайома нам власниця міні-заводу зустрічає нас у службову кабінеті. На її робочому столі монітор комп’ютера та ще калькулятор. Лариса Вікторівна підводиться зі стільця і пропонує сідати нам. Їх тут тільки два. Сама готова постояти, мовляв, сидить з самого ранку. Як не оцінити таку гостинність хазяйки виробництва!? Коли розкриваємо мету нашого відвідування, вона  охоче погоджується вдовольнити нашу цікавість. Щоправда, попереджає, що в цех нас не пустить, цьому перешкоджає пандемічна ситуація. «Та нам усім і не треба, – погоджуємося. – Бажано, щоб зайшов лише фотокореспондент і зробив хоча б один знімок». Консенсу у  цьому питанні досягли. Тож мій колега фотокор Віктор Райов відразу відправився на виробництво та взявся до своїх професіональних функцій. 

– Що змінилося на Вашому підприємстві з часу нашої попередньої зустрічі?
– Працюємо майже у тому самому складі, що й починали свою бізнесову діяльність, – дізнаємося від Лариси Вікторівни. – Люди попробували, переконалися у вигодах, зарплати задовольняють, умови, ви самі бачили, у нас дуже хороші. Зараз багато проситься до нас, але поки що всіх забезпечити роботою нема змоги. Так що маємо певний резерв на випадок чого. Життя ж, знаєте, штука мінлива. Хтось десь виїхав, хтось знайшов щось ще краще. Виплачуємо робітникам і матеріальну допомогу.

– Нині і в області, і в країні та і в цілому світі досить напружена ситуація, яку ще минулого року породила коронавірусна хвороба. Вона спричинила закриття окремих виробництв або їх тимчасову зупинку, звільнення багатьох працівників та породила інші економічні негаразди. Нелегко, напевно, у цей період довелося і Вам?
– Пандемія, безперечно, негативний вплив зробила і для нашого колективу. Кількість заявок на хлібобулочну продукцію зменшилася, оскільки деякі магазини закрилися, – констатує прикрі факти пані Лариса. – Дуже багато підприємців також призупинили свою діяльність. Невідомо, щоправда, чи вдасться всім, як Феніксу, відродиться з епідеміологічного попелу. Саме тому і знизилася реалізація нашого продукту, який є неодмінним атрибутом на  столі у кожній оселі. Виживати важко, безперечно, важко, але будемо боротися. 

– Почувши таке оптимістичне пафосне запевнення, не сумніваємося, що Ваше підприємство у недалекій перспективі стане успішним та рентабельним. Скажіть, будь ласка, скільки людей працює у колективі?
– На сьогоднішній день наша молода команда, кажу так, оскільки ми не так давно на ринку випікання хліба, нараховує чотирнадцять людей. Працюємо лише в денну зміну. Із замовленнями, які отримуємо від магазинів та приватних підприємців, справляємося успішно. Наростити обсяги випікання хліба можемо в будь-який момент. Для цього є і всі можливості, і потужності. 

– Яку кількість хліба випікаєте щоденно?
– Кожен день різну, – чуємо відповідь. – Це ж не від нас залежить, від продовольчого ринку. Скільки він потребує, стільки ми й поставляємо. Хотілося б, звичайно, більше, але наші бажання не завжди співпадають із запитами торгових підприємств. Через те потужності виробництва повністю не завантажені. Деяке обладнання навіть простоює. Зрозуміло, для підприємства це не вигідно, бо податки все одно платити доводиться.

– Ларисо Вікторівно, якби раптом виникла необхідність наростити обсяги продукції, то скільки Ви могли б видати її на-гора за одну чи дві зміни при наявних потужностях хлібопекарні?
– За зміну, вважаю, могли б спекти близько десяти тисяч штук хлібобуличнх виробів. Це ще, правда, залежить від сортименту продукції, – мовить через якусь хвилинку Лариса Міліцина. – Невеличкої випічки може бути навіть більше, хліба – вже менше. Чому? Ми його печемо щодня: сьогодні на сьогодні. Наперед цього не робимо. Усі ж, коли заходимо у крамницю, шукаємо купити лише свіжу хлібину. 

– Знаєте, Ларисо Вікторівно, тільки що стали свідками покупки у Вашому придорожньому кіоску, до речі, таких низьких цін не побачиш у жодному магазині, десяти хлібин. Це добре, що люди йдуть до вас. Але на наше запитання, на що так багато, чоловік сказав для годівлі свиней. Від того якось прикро стало на душі. Адже людям старшого покоління пам’ятні часи, коли існував ліміт на хліб. Він є мірилом добробуту кожної родини та золотим запасом держави. Невже для тварин нема іншого корму? Чи ми вже втрачаємо моральність у відношенні тих, хто цей хліб вирощує і нас годує?
– Що можна тут сказати? У кожної людини власна совість і власне сумління,  – роздумує підприємиця. – Прикро, що нашу працю оцінюють свинячими потребами. Можливо, якби вартість нашої продукції була на рівні магазинної, то тоді б задумалися, чи варто згодовувати її тваринам. У нас же ціна майже у два рази нижча. Але ж вона має бути доступною для кожного пересічного громадянина, у якого, крім мінімальної пенсії, ніяких інших заощаджень.

– Хто є споживачами чи замовниками Вашої продукції?
– В основному місцеві громади: горохівська та берестечківська зони, окремі торговельники колишнього Іваничівського р-ну, споживачі Павліки в захопленні від нашої продукції, – гордо рапортує пані Міліцина, додаючи. – Тепер на цьому ринку не так просто добре триматися на плаву. Конкуренція зростає, тож треба робити все залежне, аби якість хліба завжди відповідала усім споживчим стандартам. Саме тому доводиться строго стежити за дотриманням технологічних процесів у виробництві хлібної продукції. Багато тут залежить від  борошна. Беремо його на Торчинському млині лише вищим або першим сортом. Там досить відповідально підходять до своїх обов’язків. Жодного разу не мали до них претензій. Це добра ознака того, що кожен з нас починає усвідомлювати свою причетність до загального розвитку держави та особистого благополуччя кожного.

Олег ЛОКАЧУК.
Фото Віктора РАЙОВА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

Піду на війну в перших лавах (8) - 32%
Для цього є армія, прикордонники, поліція і СБУ (4) - 16%
Буду підпільником (5) - 20%
Ми приречені на поразку (2) - 8%
Мене це не стосується (4) - 16%