Довіряють, бо добре знають

Довіряють, бо добре знають

Якщо розглядати територіальні громади з точки зору керівництва, то ґендерна нерівність наяву. Але в Городищенській вона восторжествувала!

Усе залежить від волевиявлення людей окремо взятої території. З п’ятдесяти чотирьох новостворених тергромад, що діють на теренах області, лише сім очолюють жінки. У їхньому числі і Світлана Соколюк – багаторічна керманичка самоврядного органу з с. Городище Луцького р-ну.
Минуло дещо більше двох років від часу нашого попереднього спілкування зі Світланою Василівною. Розмова яскраво засвідчила, що громада недаремно вручила кермо довіри у руки цієї мудрої жінки, яка детально оповідала про зроблене в соціальному плані, окреслювала конкретні проблеми, які невідкладно треба вирішувати. Лише одна обставина це стримує – брак коштів. Подібне доводиться чути неодноразово і не в одній громаді.

– Розкажіть, будь ласка, про зміни за два з лишком роки у Вашій громаді, яка зросла у кількісному відношенні та розширилася в географічному?
– Наша громада є специфічною! Я так кажу і про це наголошую постійно, коли виступаю на сесії, бо ми поєднали в своїй структурі два райони: колишній Горохівський, який поглинутий нинішнім Луцьким. І наше село Городище ніби у центрі між цими двома фізичними тілами. Коли мене в 2017 р. обирали керівником об’єднаної громади, то до її складу ввійшло п’ять сільських рад: Бережанська,  Городищенська, Михлинська, Несвічівська та Угрнівська. А на сьогодні вже в громаді 21 населений пункт. До нас приєдналися Губинська Перша, Жабченська, Колодеженська, Чаруківська, Шклинська сільські та Сенкевичівська селищна ради. Під нашою орудою 24 тис. гектарів землі. На цій території проживає понад 9 тис. людей. Територія чималенька та численність населення – немаленькі. Якщо взяти, я так кажу вам відверто, села Жабченської сільради, то вони дещо бідніші. Чому? Бо багато людей у тих населених пунктах, які приєдналися до нас, всі свої паї розібрали для фактично одноосібного господарювання. Якогось одного крупного господарника нема, який би взяв ці наділи в оренду. Тому надходження далеко не такі, як від сільськогосподарських підприємств. А в окремих господарюють сусіди.
Наша територіальна громада, як я кажу, має чотири балансоутворювачі, тобто – найбільші платники податків. Це Заслужений працівник сільського господарства Анатолій Никонюк, в Угринові – Андрій Турак. Обоє, до речі, депутати обласної ради. А ще Володимир Кучера та Олег Тарарай.  А ще є «Волинь-Агро». Керівника, щоправда, не знаю особисто, він тут не проживає. Чия фірма, також невідомо. Вона обробляє паї у с. Шклінь та трохи в Жабче і в Колодежі.

– Саме агровиробникам має дякувати громада за наповнення бюджету, що й допомагає вирішувати чимало питань соціально-економічного розвитку. 
 – Хочу сказати, що бюджет територіальної громади становить 33 млн грн. Слава Богу, за перше півріччя у нас є виконання. Хотілося б, звичайно, більше. Разом із субвенцією маємо понад 70 млн грн (говорю про ту субвенцію, яку виділяють на вчителів). Щодо власних надходжень, то їх 32 млн грн. Але що хотілося б сказати? Безперечно, громада велика і роботи багато. Слава Богу, що вже підібрали команду, сформували нашу структуру і зараз активно працюємо над поповненням бюджету. Гроші – це основне питання, хоча їх у нас є багато. Держава поступово передає нам землі за межами громади. Зараз згідно з актами почали приймати на свій баланс майно тих сільських рад, що ввійшли у склад нашого співтовариства. Нині аналізуємо, скільки маємо майна, що можна буде виставити на аукціон. Над цим треба добре думати. Адже об’єктів, які не використовуються, є чимало. Наприклад, приміщення старої школи в Угринові, яке пустує багато років. Ще є у нас фельдшерсько-акушерські пункти, які не використовуються. Приміром, у с. Вигуричі. Можемо їх запропонувати під житло багатодітній родині чи якомусь молодому спеціалісту. Є й інші приміщення в комунальній власності, про використання яких наполегливо думаємо.

– Голова Горохівської міської територіальної громади Віктор Годик зізнався у розмові, що є добрі намітки щодо співпраці з обласною радою. Ваша думка з цього приводу?
– Звичайно, що є, і надіюся буде в майбутньому співпраця. І не тільки з обласною, а й районною радами. Остання, зокрема, рішенням сесії передає у нашу власність колишні ФАПи, які ми також думаємо перепрофілювати під соціальне житло. Це питання для нашої громади болюче, оскільки на черзі перебувають і багатодітні родини, і молоді спеціалісти, які хочуть мати дах над головою. Думаю, що це досить гарний проєкт. Для чого мають пустувати будинки, коли вони можуть прислужитися людям?

– У китайців є добре і доброзичливе побажання: уникнути періоду реформ. Але доля нам його подарувала. Ваша оцінка тих змін у різних сферах. 
– Ви ж знаєте, що відбувається реформування медицини. На превеликий жаль, таку реформу не схвалюю. Чиновники, які надумали її робити, далекі від життя глибинки. Хай приїдуть у Жабче, де завідуючій фельдшерсько-акушерським пунктом 70 літ, але вона без вагань може надати людині першу допомогу. Тож як цю установу не фінансувати? Уявіть, що її не буде. Тоді людина змушена буде добиратися до амбулаторії. Скільки ж часу вона затратить, поки туди добереться! Я не проти сімейного лікаря, за що ратує реформа, але ж він повинен бути поближче до людей, а не де-інде. 
Але ж сімейний лікар 1700 чи 1900 людей обслужити всіх не зможе. 
З національної системи виділяють гроші для сімейного лікаря. Тож він має з кожною людиною щомісяця спілкуватися. Та це ж нереально: раз у місяць із такої кількості людей з кожною говорити. Це фізично навіть неможливо! Про це говорила, сперечалася з фахівцями. Люди добрі, чому ви робите так? Вони кажуть, що коли є 700 людей, то вже буде пункт здоров’я. Якщо нема 700, то ніяких ФАПів не повинно бути. Ну, може, й так, але все-таки не так. Вони ж посилаються на закордонний досвід... Мовляв, там люди їздять до сімейного лікаря. Тільки при таких заявах забувають додавати, що там фактично всі застраховані, у кожного – власне авто. До того ж, ще й дороги гарні. Тож поїздка проблем не складає. А як же бути пенсіонеру з Жабче, у якого нема змоги поїхати? Власного авто нема, а автобус робить лише два рейси: вранці та ввечері. Скажіть, будь ласка, то чому тут цього ФАПа не залишити? Не говорю про ті села, які знаходяться від амбулаторії на відстані трьох із половиною кілометрів. Тоді ще так, трохи можна під’їхати, трохи підійти. Це більш-менш близько. Для того ж, хто живе віддалік – це біда. 
Старші ж люди, самі розумієте, все частіше й частіше звертаються до лікаря. Фельдшер завжди був під рукою. Був і загув. Є проблема? Безперечно, є. І над нею треба працювати, бо в іншому випадку – біда.

– Світлано Василівно, не секрет, що безробіття у селах сприяє різного роду антисоціальним проявам. Думається, Ваша громада винятку не становить.
– Ми зараз почали обстежувати багатодітні родини та неблагополучні у соціальному плані сім’ї, в яких батьки по-належному не займаються вихованням дітей. Деякі ведуть аморальний спосіб життя. Таких сімей чимало, але про це вам детальніше розповість начальник відділу соціального захисту населення Галина Подмовська.  Її підлеглі регулярно виїжджають разом із працівниками Служби в справах дітей до таких батьків. Дуже, дуже прикро про цю проблему говорити. Але від дійсності не заховаєшся. У нас  і раніше траплялися зрідка подібні випадки, зокрема, в с. Михлин, трошки в Бережанці. А ще ж Сенкевичівка – відоме селище, колишній райцентр. Ми вже там вилучали дітей у батьків. Колись і в Городище щось подібне було, але проводили профілактику, що дало результат. Звернулися з проханням до Анатолія Никонюка, щоб підсобив зі свого боку. Він пішов нам назустріч, дав цим батькам роботу. 

– Ваша громада, яка зродилася на теренах двох районів (колишнього Горохівського та Луцького) досить велика та самодостатня. Тепер вона сама визначає стратегію власного розвитку. Зрозуміло, що елементи певного стикування повинні бути присутніми з тотожними баченнями з радами районного та обласного рівнів.
– Програму соціально-економічного розвитку вже розробили і на грудневій сесії затвердили. Бо якщо взяти селище міського типу Сенкевичівка, останнім часом ви, напевно, там не були, наскільки я знаю цей населений пункт, то на сьогоднішній день – це не те селище, яке було колись. Там треба інвестора. Але якого? Навіть і сама поки що не знаю. Вільної, як такої, землі нема. Хоча можна, напевно, при бажанні якийсь клаптик знайти, щоб прийшов інвестор і побудував якесь підприємство. Люди порушують питання і в Бережанці. Відбулися там збори і присутні висовують свої вимоги: як би там не було, але забезпечте нас роботою. А де ж її в селі знайти і яку? Коли навіть малокомплектні школи потрібно закривати згідно з оптимізацією. Ми раді б цього не робити, але куди дітися. У Жабче, скажімо, маємо лише півтора десятка учнів. Там прекрасна школа, а діток, на жаль, нема. Небагато їх у Михлині, 40 у Бережанці. Хочемо оптимізовувати освітні заклади з метою економії грошових ресурсів. Маємо використовувати їх на щось необхідне, а не на зайве проїдання. Розтринькати бюджет дуже просто, складніше його наповнити.



– Думка абсолютно логічна. Але цікавимося, як діти з цих сіл добиратимуться до опорних шкіл?
– Для нас ця проблема стояти не буде. У громаді є 5 шкільних автобусів, які здійснюють довіз школярів до закладів освіти. Нещодавно подали заявку на придбання ще однієї такої одиниці для Шклиня. Є села, відстань від яких становить три з половиною кілометра. Знаю територіальні громади, де таку віддаль школярі долають пішки. Звичайно, батьки проти цього протестують, і їх треба розуміти. Окремі взагалі проти закриття шкіл. Мотивують, що в них усе гаразд. Але ж на порядок денний винесене питання: якість. Правда ж? Якість, якість освіти.
– Батьків у такому разі треба розуміти. Віддаль може бути й не вельми далекою, але ж погода у нас буває з примхами, взяти цьогорічну зиму чи нинішню весну. Поки дитина пропрошкує  три кілометри, замерзне добряче. Хода не дуже зігріє. Звичайно, що тато з мамо переймаються, а що там у дорозі? У теперішній час надзвичайних випадків хоч відбавляй.
– Згідна з вами, батьки переживають. Батьки переживають, але скільки вже років возять із Загаїв в Угринів? Батьки ставлять різні питання. Через те ми хочемо з ними навести добрий контакт, порозумітися та дійти до спільного знаменника. Там і їдальня нормальна. Дітки постійно до неї бігають. Але й із бібліотеками необхідно питання вирішувати. Ці заклади культури та духовності, які знаходяться на території співтовариства, також потребують уваги. Їх швидше всього доведеться модернізовувати. Тут повинен бути хоча б мінімальний простір та сучасні засоби зв’язку. А якщо відсутній навіть Інтернет, то про що далі вести мову?! Вона буде безпредметною. До того ж, у деяких не дуже комфортно. То яка ж може бути послуга і куди людина має підійти? Дитяча бібліотека і доросла бібліотека. Таке тільки в нас може бути. Весь час про це кажу… Я говорила з самого початку, коли ми приходимо і бачимо, що всередині нікого нема. Щоби хто не говорив, а так не повинно бути! Коли я вперше заїхала в Михлин, зайшла у ФАП і відвідала пошту та подивилася, то просто жахнулася. Враження таке, ніби живемо після якогось розвалу чи погрому. Не палиться, холодно, зі стелі на голову усе летить. Коли  приходжу і бачу, що в іншій будівлі повно є кімнат і вона опалюється, то чому не перевести туди.  Людина має прийти, про щось поговорити або довідку отримати чи якусь інформацію. Далі вона заходить на пошту чи за іншою послугою, заходить у клуб і вона заходить у ФАП.

– І це все мало б бути в одному місці!
– Так, в одному місці. Уявіть, прекрасний будинок, як лялька. Усе тут може бути. І невідомо, що нам іноді завадить так все організувати. До прикладу візьмемо наше приміщення, в якому, опріч штабу громади, знаходиться пошта, будинок культури, бібліотека, центр надання адміністративних послуг і… все на світі тут. Щоправда, дві кімнати ще треба доробити, ми їх залишили про запас під ЦНАП, він у нас розширився у зв’язку зі зростанням чисельності громади. У цьому питанні нам знову-таки посприяв Никонюк. У нас тут і амбулаторія близько. Один, працівник, правда, розрахувався, а друга пішла в декретну відпустку. Кімнатку тут ми зробили, аби якнайбільше зручностей створити жителям громади. Поштове відділення також просторе, так що клієнтам не треба скупчуватися. Усі послуги мають бути або в одному приміщенні, або поруч. Людина не повинна гасати, висолопивши язика на бороду, невідь-куди і невідь-скільки.

– Нам часто доводиться бувати в різних громадах і не в одній чули, що школи страдають некомплектністю і доводиться їх закривати. 
– Так, така проблема існує насправді. У нинішній період турбує і демографічна ситуація. На жаль, діток народжується мало. Тож шкільні класи напівпорожні. Тільки в Сенкевичівці маємо ліцей, який фінансується з бюджету обласної ради, а ще є дві школи, на утримання яких потрібні немалі гроші. Ми їх могли б з’єднати в одну, але поки що над тим питанням ламаємо голови. Невідомо ще, чи обласна рада не забажає і ліцей у наші руки віддати. 
Проблем у нас вистачає. Поламалася одна маршрутка, яка заходила у Чаруків, і люди не мають чим туди добратися. Це питання у віданні облдержадміністрації. Ми його не вирішимо. Коли телефоную до підприємниці, вона виправдовується: знаєте, не можемо знайти шофера. Хіба від того нам легше? Ви вигравали тендер, тож маєте забезпечити дотримання графіка руху. Водії порозраховувалися, бо вона не платить. Хто ж тобі сьогодні стане працювати «за дякую»? Людям треба годувати сім’ї, у щось вдягатися... Посилається і на те, що нема пасажирів, люди не їздять. Так воно нашаровується одне на одне... Маємо ще проблему з садочком у Чарукові. Зараз там роблять експертне дослідження. Чекаємо ще на районного архітектора. Також питання не до нас, а до облдержадміністрації.

– Який характер цієї експертизи?
– Мала на увазі експертизу дошкільного закладу освіти. Тільки після цього запустимо його в дію. 

– Але під Вашим крилом не один садочок.
– Плануємо перекривати школу у Колодежах, місцями підтікає покрівля. Залучимо і свої кошти, і з субвенції, яка давалася на соціально-економічний розвиток. А ще обіцяє нам допомогти коштами для садочка депутат Верховної Ради від нашого округу В’ячеслав Рубльов. Задумали у школі с. Городище облаштувати спортивну залу. Тепер щодо питання про гімназії та ліцеї. Відповідно до нинішнього законодавства, якого я також не можу до кінця зрозуміти, що там, де проживає п’ятдесят тисяч населення, має бути ліцей. А якщо у нас нема стільки, то що, дітки мають доїжджати у Луцьк чи в Горохів? На мою думку, законодавець повинен добре попрацювати над цим питанням. Батьки також тривожаться, де будуть їхні діти, якщо не буде початкової школи? Нюанси тут є, хоча ми живемо у світі реформ. Децентралізація завжди мала мінус і плюс. Плюс у тому, що дає нам гроші, які ми колись мали випрошувати в районі. Голова райдержадміністрації, пригадую, приймав розпорядження, скільки кому дати з прибуткового податку. Нам, наприклад, виділяли 25%, іншому давали 100, а ще комусь 30%... Такі розпорядження були. Тепер відповідний кодекс появився, згідно з яким 60% податку з фізичних осіб лишається в громаді. 
Розумієте, все зводиться до того, що коли є нормальне господарство і люди працюють, то є нормальні податки. Коли ж керівник показує, що всі кошти пішли на виплату дивідендів, тоді громада має від такого господарювання нуль. У нас, слава Богу, подібного нема. Для прикладу дещо пригадаю. Як відомо, зима цього року випробовувала усіх нас на міцність. Дороги треба було чистити скрізь. Від наших аграрних підприємств не чули жодної відмовки, за що жителі громади дуже їм вдячні. Осторонь лишилася лише заїжджа фірма, до якої не завжди можна достукатися. До Андрія Турака телефоную, до Володимира Кучери, до Олега Тарарая телефоную, всі позитивно відгукуються на прохання, розуміють, не одній мені це треба, а нашим людям.

– Отже, далеко не всі відгукуються на поклик громади та не хочуть тратити власні ресурси… Усе-таки, стримує своя сорочка, яка ближче до тіла? Чому так?
– Наших інвесторів, з якими працюємо вже тридцять років, ми добре знаємо і нормально співпрацюємо. З керівництвом «Волинь-Агро» діалог дається надважко. Повсякчас обіцяє все вирішити, «коли приїде». Тільки очікувати доводиться довго, як у давноминулі часи на царя-батюшку. Землю ж, я вже казала, обробляє в Жабче, Колодежах. Якби не наші, то довелося б важко. А Олег Тарарай сам із Губина, Андрій Турак, Анатолій Никонюк та Володимир Кучера на місці. Вони навіть не чекають мого прохання, вони самі чистять та рівняють дороги. Отакі справи. То я кажу весь час, скільки вони вкладають у соціальний розвиток громади та допомагають. Ну, Анатолій Никонюк, то він вже вклав мільйонів зо три. Уже вклав! Освітлення зробив, за вивіз сміття, правда, платимо гроші, порядок наводить на кладовищі. Усе робить своєю технікою. Це людина, яка дійсно хоче, аби скрізь була чистота та порядок. У нас побувала одна киянка, то вона зробила висновок, що ми найчистіша громада. Вона заїжджала перед тим і в Берестечко, і в Мар’янівку. Я кажу, що в нас завжди чисто, як в доброї господині в хаті.

– Світлано Василівно, скільки на території громади об’єктів соціальної інфраструктури?
– Детально на це питання дасть відповідь начальник гуманітарного відділу. У неї всі дані під рукою. Я можу щось упустити, адже громада за територією займає мало не пів району. 
Керманич громади набирає номер телефону і просить: «Іванівна, зайдіть до мене».  Далі у кількох словах Світлана Соколюк розповідає про ситуацію з дорогами, які пролягають територією громади. Вони різного підпорядкування, але, на думку Світлани Василівни, усе воно наше, бо одну державу маємо і повинні разом її розбудовувати.  
– Ви знаєте, нам давали інфраструктурну субвенцію на початку 2018, – мовить співрозмовниця, – то ми зробили комунальну дорогу в Несвічах. Тепер субвенції вже нема на інфраструктуру, але, слава Богу, виділяють мільйон кожній громаді на комунальні дороги. Та проблеми з нашими шляхами є, зокрема, в Сенкевичівці, вкрай треба лагодити відрізок від Колодежів до Жабче, який віднесено до місцевої дороги і якою має опікуватися обласна державна адміністрація. Щоправда, нею користуються і наші люди. Проблемним є шлях, яким ми возимо дітей до Угринова з Сенкевичівки. Вимагає уваги і дорога в Губині Першому та у напрямку Михлина. Вона знову-таки не нам належить, але своїх діток тудою возимо. На сьогоднішній день депутат обласної ради Анатолій Никонюк профінансував виготовлення проєкту дороги державного значення Т-2 (Шклінь -– Торчин). Один відрізок  профінансував і Андрій Турак. Проєкт на розгляді в облдержадміністрації. Чекаємо на співфінансування. На сьогоднішній день зробили проєкт на капітальний ремонт частини вулиці Шевченка в селищі Сенкевичівка. Нині він проходить експертизу. Надіємося, що вдасться залучити кошти з державного бюджету. Готові за кошти громади фінансувати й інші проєкти і за програмою співфінансування робити дороги обласного значення. Ними користуватимуться і жителі нашої громади, у тому числі й діти, яким треба доїжджати до школи. 

– Світлано Василівно, розкажіть коротко про своїх заступників, оскільки вони якраз присутні.
– Заступники нові. Мені з ними повезло. Дмитро Січевський працював сільським головою в Губині Першому. Усі сільські ради він знає і роботу знає. Тільки щось починаємо говорити, Дмитро Юрійович відразу заявляє, що знає і робить все згідно з чинним законодавством. А Іван Пікун прийшов до нас з міста. Іван Адамович курує юридичні питання, допомагає нам заробляти гроші.      
У своєрідному епілозі цієї розповіді повідомимо, що в самоврядних органах Світлана Соколюк з кінця вісімдесятих років минулого століття. Починала з посади секретаря і вже всьоме торік громада знову довірила їй своє кермо. 

Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото Віктора РАЙОВА: штаб громади.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

Піду на війну в перших лавах (8) - 32%
Для цього є армія, прикордонники, поліція і СБУ (4) - 16%
Буду підпільником (5) - 20%
Ми приречені на поразку (2) - 8%
Мене це не стосується (4) - 16%