За все хтось має відповідати

За все хтось має відповідати

Таку слушну та практичну думку ми почули від першого заступника голови Горохівської територіальної громади  Максима Ящукевича. 

Висновок напросився сам собою: Віктор Годик уміє підбирати та розставляти людей, які б приносили найбільшу користь громаді. За задумом Віктора Леонідовича, керівництво громади має працювати чітко та злагоджено, як звучить добре відлагоджене та настроєне піаніно.

– Максиме Юрійовичу,зустрічаємося з Вами не вперше, але допоки мова не заходила про справи громади, до яких маєте безпосередню причетність. Та й про особитстіть трохи читачам цікаво знати.
– У міській раді десять років. Почав тут у листопаді 2010 р. До цього чотирнадцять років пропрацював головним спеціалістом у фінансовому відділі райдержадміністрації, який знаходився на четвертому поверсі цього ж адміністративного приміщення. Чому потрапив у самоврядний орган? П’ятнадцять років тому, як кажуть, потягнуло на політичну стезю і був обраний депутатом Горохівської міськради від «Нашої України». Мене підтримали жителі мікрорайону, в якому проживаю і де знаходиться заклад загальної середньої освіти № 2 міста. Два скликання підряд очолював бюджетну комісію міської ради. Тепер член цієї структури.

– Ваша громада розширилася, тож до міських проблем додалися ще й сільські. Що, на Вашу думку, потребує першочергової уваги, зусиль керівництва та депутатів самоврядного органу і бюджетних коштів?
– Відразу навіть важко щось сказати. Проблем достатньо. Про дороги змовчу, бо їх треба чи то ремонтувати, чи то робити заново повсюдно. Як тільки громада сформувалася, відразу постало питання з водопостачанням на тих територіях, які влилися до нас. У багатьох населених пунктах не мали навіть документів на надання цих послуг. Робили невідомо хто і невідомо як. Одна башта обслуговує ціле село, інша – лише кілька хат. Враження таке, що є привілейовані, а є прості смертні. Вони лишилися ще з радянського періоду. Окремі  з них виявилися безхозні. На балансі сільських рад їх не було. Це досить ускладнювало роботу щодо наведення порядку в цьому важливому питанні. Тож підійшли до нього комплексно. Коли реорганізовували сільські ради, то рішенням сесії взяли на свій баланс всі водогони та передали їх комунальному підприємству, яке підпорядковане управлінню житлово-комунального господарства. Саме воно займається водопостачанням та водовідведенням на території міста. Відтепер сіл також.

– У результаті поклали величезну ношу на цей підрозділ, якому і так не з медом.
–  Так, ми розуміли, що фінансове навантаження на це підприємство значно зросте. Треба врахувати і ще один нюанс. Свого часу для таких виробничих підрозділів діяли пільгові тарифи на електроенергію для підняття води. Тепер такого нема. За все одна ціна. Вона піднялася майже в чотири рази. Та все-таки ми змогли дійти до спільної думки з депутатами і на цій основі виділили фінансову допомогу комунальному підприємству. Тож тепер у нього є всі можливості для того, аби налагодити безперебійне водопостачання у населених пунктах територіальної громади. Сподіваємося на те, що в недалекому майбутньому воно стане прибутковим. Для цього потрібно добре продумати систему оплати за водокористування. У місті, скажімо, існують угоди між комунальниками та населенням на поставку води. Майже скрізь поставили лічильники. У сільській місцевості чогось подібного ніхто не практикував. Радянська система привчила людей до дармовщини. Але ж світ живе за іншими економічними правилами і добре знає, що платити треба за все. Коли отримуємо щось від держави, то взамін маємо щось повертати. Для того, щоб вести хоч примітивний облік, потрібно було взяти на баланс усі водопостачальні об’єкти.

– Але люди, мабуть, якусь дещицю платили і раніше?
– Мені не зрозуміло, яким чином це питання вирішувалося. В одному населеному пункті платили від двору, в іншому від розміру присадибної ділянки. Напевно, це залежало від сільських зборів. Ніхто не дивився, що є певні норми та нормативи. Ми ж не дивимося в кого є кінь чи корова або трактор. У селі до них також прив’язували оплату. Відштовхуватися треба від існуючих норм, що їх розрахували та обґрунтували фахові спеціалісти. Щоб не збурювати людей, ми для сільських жителів знизили ціни на п’ятдесят відсотків від нормативних. Йдемо до того, щоб вода обліковувалася і люди ставили лічильники. Будемо розробляти відповідну програму, в якій передбачимо певні кошти для тих, хто не спроможний придбати водолічильник самостійно.

– Що вже зроблено в цьому напрямку з боку керівництва ради та депутатського корпусу територіальної громади?
– Усі документи, що стосуються водонапірних башт, ми передали підприємству, яке займається паспортизацією та наданням дозволів на підняття та використання води.

– Юрію Максимовичу, але ж на воду, яка належить до природних надр, мали б бути й державні акти.
– Так, це надра і наше комунальне господарство за спецвикористання води платить податок. Дозвіл на це видається на п’ятирічний термін. На жаль, села це до пори, до часу не стосувалося. Тепер запланували паспортизувати всі водопостачальні об’єкти. На це з місцевого бюджету виділяємо триста тисяч грн. Відповідні документи мають бути в обов’язковому порядку. Прерогативою нашої діяльності має бути постачання якісної води кожному споживачеві. Адже несемо повну відповідальність і за здоров’я людей. Воно у великій мірі залежатиме від того, яку воду вони питимуть. Тож комунальне підприємство має подбати і про охорону водопостачальних об’єктів. У всіх населених пунктах провели збори, поговорили з людьми, роз’яснили сьогоднішні вимоги. Деякі фермери не погоджуються з таким підходом. Чому? Вони чималу кількість води використовували для поливу. Коли її облікувати, то це обійдеться в кругленьку копієчку.  Зрозуміти їх тривогу можна, але ж громада не може взяти витрати на себе. Хочеш мати гарний врожай, плати за полив. Тепер вирішили встановлювати у місцях поливу гідранти з лічильником, який і фіксуватиме об’єм використаної води. Усе законно і правильно. Використав, будь ласка, заплати. Задорого, копай свою криницю. 

– Нарешті ми поступово починаємо впроваджувати правові норми, за якими давно живе цивілізований світ. Даремний, як гласить народна мудрість, тільки сир у мишоловці. Люди мають це розуміти.
– Саме тому ми побували у всіх селах, переговорили з людьми, розповіли своє бачення подальшого розвитку громади. Спочатку не скрізь знайшли розуміння. Та тепер укладаємо відповідні договори, поки що з проплатою особливих проблем нема. У різних громадах шукають різні підходи. Наші сусіди-локачинці беруть з кожної особи п’ятдесят грн. Це при відсутності водолічильника. Єдиних правил тут нема. Ми пішли іншим шляхом і вийшло так, що в деяких населених пунктах люди стали платити навіть менше, ніж платили досі, утримуючи відповідно якіснішу воду. Якщо така тенденція збережеться і надалі ніяких ексцесів не буде, то є надія, що комунальне підприємство вийде на самоокупність. Це знизить навантаження на загальний бюджет. 

– Тож тепер люди на випадок якоїсь аварійної ситуації не перейматимуться, що залишаться без води?
– За це відповідає комунальне підприємство. Раніше як було, коли десь стався прорив, його ліквідовували власними силами. Тепер лопати не треба брати в руки, у комунальників на озброєнні відповідна техніка та кваліфіковані спеціалісти. Вони знають що і як робити. Оперативно виїжджають та ліквідовують негаразди. На сесії ми виділили кошти, аби підприємство мало запас насосів для підняття води. Розуміємо всі, коли згорів насос, його треба знімати та ремонтувати. За голину-дві це не робиться. Тоді що, село сидітиме без води? Саме тому й маємо помпи у запасі. Поставили нову – і все у порядку, ніяких проблем.

– Максиме Юрійовичу, Ви обмовилися про якість води. Хто за це відповідає?
– Наше комунальне підприємство.

– А воно має необхідні прилади чи устаткування, аби визначати склад та якість води?
– Аякже. Воно постійно робило забір води у школах та садочках міста для аналізів. Тепер така процедура буде проводитися і в селах Ми ці послуги оплачуємо. Поки що поганих результатів не мали (за народним звичаєм Максим Юрійович умовно спльовує). Вода у нас доброякісна і смачна, єдиною проблемою є зношеність системи постачання в Горохові. Так що поступово займатимемося і цим питанням. Мінятимемо  чавунні труби, які давним-давно відслужили свій термін. Тепер інші технології, які дадуть змогу користуватися водогоном набагато більший період.

Володимир ПРИХОДЬКО.
Фото Віктора РАЙОВА.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

Піду на війну в перших лавах (8) - 32%
Для цього є армія, прикордонники, поліція і СБУ (4) - 16%
Буду підпільником (5) - 20%
Ми приречені на поразку (2) - 8%
Мене це не стосується (4) - 16%