Буденні побутові вбивства…

Буденні побутові вбивства…

Трагічний випадок, коли розлучений понад 10 років тому пенсіонер сокирою зарубав колишню дружину та єдину 22-річну доньку, примушує бити на сполох. Чому в нас відповідальних за правопорядок і профілактику злочинності хоч греблю гати, а на практиці нещасних жертв домашнього насильства по суті немає кому і невідомо як захистити?


Отож, після багатьох років юридичного розірвання шлюбу ця звичайно українська родина жила під одним дахом у звичайній квартирі багатоповерхівки. Вочевидь, що не є дивиною, люди або не мали куди подітися, або почали діяти за принципом – нехай він (вона), а не я…

Так чи інакше, життя в одному помешканні чужих по духу, хоч і з якимись елементами сімейності, тривало. Та хіба можна було назвати життям регулярний психологічний тиск 62-річного чоловіка, знущання над 56-річною жінкою, нехтування інтересами та приниження 22-річної доньки?

Рукоприкладство тут також не було дивиною, тож правоохоронці періодично фіксували численні факти порушення законодавства, а судді регулярно штампували рішення по адміністративних справах. Ні одні, ні другі особливо себе не переобтяжували зайвою роботою, тому ніхто з них хоча б в одному з багатьох епізодів насильства не побачив, що межу перейдено, і скоєння важкого злочину – лише питання часу…

Проблема, до речі, стосується не лише жінок, які в ролі жертв виступають найчастіше. Як свідчить практика роботи столичного Центру гендерної рівності, до 20% постраждалих від домашнього насильства становлять чоловіки. Майже стільки ж неповнолітні...

Банально говорити і про таку організацію, як «Муніципальна варта». Структурний підрозділ Луцької міськради живе, як кіт у маслі: багатолюдний, вишколений, обмундирований, із чудовим матеріальним забезпеченням. Бабусь, які торгують морквою біля базару, оштрафувати можуть. Профілактичну бесіду з громадянами приватного сектору, а яких немає визначеного розміру сміттєвих бачків – хоч хлібом не годуй. А зайнятися справді корисною громаді справою – завітати в неблагополучну родину (про такі знають усі сусіди, не кажучи вже про відповідні органи влади) – зась.

Крім цього всього, лише поодинокі громадські організації за грантові кошти проводять якусь інформаційно-роз'яснювальну роботу, намагаючись врятувати жертв домашнього насильства. Та проблема настільки глибоко в'їлася в наше буття, що її косметичними маніпуляціями не вилікувати.

Бо немає головного: виконання конституційного положення, що життя громадянина України є найвищою цінністю держави. Всі реформи зводяться лише до скорочень та «оптимізацій», але й тут лихо не без добра: по області вивільнилися десятки приміщень і без роботи залишилися тисячі працівників, в основному, педагоги, медики, соціальні працівники. Саме на цій базі та з цими кадрами можна було б розгорнути хоча б кілька гуртожитків, де могли б або пережити лихі часи, або й постійно мешкати жертви домашнього терору.

А так нещасним жертвам немає куди подітися. І знову лише питання часу, кого невдовзі зарубають, заріжуть чи викинуть з вікна багатоповерхівки.

А так, в принципі, ніхто не винен. Наша хата скраю…

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото порталу «Галінфо»: місце скоєння побутового вбивства – жінку нелюд позбавив життя десятьма ударами металевого совка…

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

Піду на війну в перших лавах (8) - 32%
Для цього є армія, прикордонники, поліція і СБУ (4) - 16%
Буду підпільником (5) - 20%
Ми приречені на поразку (2) - 8%
Мене це не стосується (4) - 16%