Двозначне 75-річчя

Двозначне 75-річчя

4 грудня: ювілей гордості чи гіркий спогад про сталінізм?

28 вересня 1939 р. між правителями Третього рейху і СССР було підписано договір «Про дружбу та кордони». За цим документом Волинь потрапила до сфери інтересів Союзу. Тому 3 жовтня «Військова рада Українського фронту» затвердила склад «Луцького обласного тимчасового управління» на чолі з Василем Бегмою, на той момент – секретар Київського обкому КП(б)У по кадрах, а пізніше – керівник Ровенського обкому партії більшовиків, перед смертю в 1965-му – голова Парткомісії при ЦК КПУ.

Область, до речі, тоді мала назву «Луцька».

Проведення 22 жовтня тут, як і скрізь у Західній Україні, бутафорських виборів 193-х «депутатів Народних Зборів» (участь у «волевиявленні» взяло нібито 95,44% населення, з яких 90,62% віддали свої голоси за заздалегідь відомих посланців до Львова). З-поміж невеликої кількості уродженців Волині найбільшу частину «делегатів» становили прибульці зі Сходу, які, цілком зрозуміло, ніяких підстав для обрання делегатами не мали. Проте 27 жовтня 1939 р. у Львівському оперному театрі всі делегати одностайно проголосували за входження західноукраїнських територій у складі УРСР до СССР. Цікаво, що це рішення підтримали в Москві навіть раніше, ніж у Києві (хоча за всіма формальними процедурами мало бути навпаки). Тому вже 1 листопада 1939 р. позачергова сесія Верховного Совєта СССР прийняла закон про включення Західної України до складу УРСР та входження цих земель у Союз, і лише 14 листопада того ж року за відповідну постанову проголосувала Верховна Рада УРСР.

4 грудня 1939 р. з’явилася постанова Прєзідіума Верховного Совєта СССР про утворення в складі УРСР нових областей – Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тернопільської. Чернівецьку включено в УРСР 7 серпня 1940-го, після анексії Буковини, а Закарпатську – ще пізніше: 26 листопада 1944-го за це «проголосував» перший та останній «З’їзд народних комітетів Закарпаття», а 26 січня 1946 р. на підставі указу Президії Верховного Совєта СССР було утворено Закарпатську область у складі УРСР.

До Волинської обл. УРСР у грудні 1939-го увійшли Володимир-Волинський, Горохівський, Камінь-Каширський, Ковельський, Луцький і Любомльський повіти. Територію площею 20 тис. кв. м на той час населяв 1 млн 32 тис. людей, із яких у містах та селищах мешкало лише 169 тис. осіб, а на селі – 863 тис.

А вже 8 грудня 1939 р. ЦК КП(б)У затвердила персональний склад керівних органів області. Першим секретарем обкому партії призначили П. І. Таценка, який до «возз’єднання» працював завідуючим відділом сільського господарства ЦК КП(б)У, секретарями стали В. Г. Дідур, О. М. Овчаренко, В. С. Кисельов, Р. М. Дзюба. Жоден із них не був вихідцем не те що з Волині, але навіть із Західної України, бо прибули в наш край в обозі передових загонів РККА і НКВД. Доля ж першого секретаря склалася трагічно: після наради, яку провів член Політбюро ЦК КП(б)у і Голова Президії Верховної Ради УРСР Михайло Гречуха, 27 червня 1941 р. Таценко загинув у Новограді-Волинському на Житомирщині під час гітлерівського бомбардування міста.

Того ж дня, 8 грудня 1939 р., Президія Верховної Ради УРСР затвердила й склад облвиконкому. Головою призначили Григорія Гришка, уродженця Херсонщини. Григорій Єлисейович, щоправда, благополучно пройшов усю війну за спинами фронтовиків (закінчив її у званні генерал-майора інтендантської служби), потім очолював облвиконком Тернопільщини, а згодом зосередився на партійно-номенклатурній роботі. Помер 1956-го.

А от його, так би мовити, попередник на чолі органів влади нашого краю – із 13 квітня 1938 р. Волинський воєвода Польської держави – Александер Гауке-Новак, до речі, зумів уникнути арешту органами НКВД та цілком прогнозованої смерті в Катині, бо встиг виїхати спочатку в Польщу, а потім і в Бразилію, де помер у 50-річному віці у м. Ріо-де-Жанейро. Нічим добрим цей воєвода не запам’ятався, адже після ліберального Генріха Юзефські вдавався до масового ополячування українців та знищення православних церков.

Щоправда, перший варіант адміністративно-територіального устрою області «визволителями» було скопійовано таки з польської довоєнної моделі. Тому вже 17 січня 1940 р. столична влада провела реформу. Замість повітів та гмін створили 30 районів і райрад, куди увійшли 855 сільських, 19 селищних і 8 міських рад.

Підсумовуючи, слід визнати, що створення 75 літ тому Волинської обл. як окремої територіально-адміністративної одиниці на території нашого краю було явищем двозначним. Негативним, бо тут за образом та подобою всіх інших поневолених територій більшовицької імперії дбали лише про ефективне застосування адміністративно-командної системи, націленої не на покращення життя людей, а на посилення сталінської імперії за будь-яку ціну. І позитивним, адже поява області з центром у Луцьку відбулася фактично вперше в її історії та в межах території, яка нині входить до складу Української держави.

Тому й відзначати цей ювілей, вочевидь, треба як із відчуттям смутку, так і з усвідомленням гордості.

Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 14.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (210) - 46%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (124) - 27.1%