"Дивіться: на могилі хрест росте!"

Біля напівзруйнованого монастиря діти побачили справжнє диво: хрест, який восени ледь виднівся, зараз – як гриби після дощу – «виріс» із землі.

Розмова із краєзнавцем Ігорем Бараном, котрий, власне, й повідомив незвичайну новину, інтриги не розкрила, а зробила ще більшою. Адже хрест навіть якби й не ріс, сам по собі лишився унікальним. Вік-бо його – понад 500 років!
Славетний науковець Олександр Цинкаловський усе життя досліджував історію та археологію українсько-польських територій. Так-от, у 30-х роках минулого століття на Волині його зацікавив Загорівський монастир Різдва Богородиці. І саме тут, за якихось 20 м від культової споруди, дослідник серед заростей дерев таки відшукав унікальний хрест. Унікальний настільки, що не зміг не описати його в науковій праці як «один із найдавніших на Волині хрестів, який спочатку був двохраменним, але до наших днів свою форму не зберіг. Час його встановлення – литовська доба. А це орієнтовно 14 ст.».
Що ж до спостережень школярів про те, як хрест над могилою росте, Ігор Баран явища не заперечує, але знаходить тому наукове пояснення. Мовляв, хрест розміщений на косогорі – місці, де ґрунти рухаються активніше, ніж деінде. Тому після танення снігу разом із водою зсунулася й частина землі. Хрест таким чином стало більше видно і здається, ніби він справді «підріс». 
Цікаво також дізнатися, ким була людина, котру вшанували кам’яним пам’ятником? Адже звичайним смертним на могилі встановлювали дерев’яний (у кращому разі – дубовий) хрест.
На жаль, ні ім’я, ні соціальний статус померлого ніхто не з’ясовував. Принаймні в сучасний період.
– Ніхто з науковців навіть не звертався з пропозицією дослідити, – каже Ігор Васильович. – Можливо, не сподівалися віднайти щось цікаве, а може – не захотіли тривожити душі померлих. Тим паче, давній хрест встановлено на кладовищі, де з усіх боків – могили вже сучасного періоду.
Крім того, ніхто не може гарантувати, що ту могилу не «дослідили» в часи воєн, революцій та анархії. Як це, приміром, сталося з курганом «Велика дуплиняста могила», перша писемна згадка про який зафіксована 1585-го. Вже тоді, в 16 ст., курган був «дуплинястим», тобто усередині мав порожнечу. Від чого? Або запав, або – став жертвою грабіжників.
– У пошуках дорогоцінностей чорні археологи не гребують нічим. Тому до наших днів доходять лише поодинокі захоронення. Як це сталося 2002 року в селі Хорів, – продовжує краєзнавець. – Тамтешній житель і мій колишній учень подзвонив: «Васильовичу! Я копав яму під льох і таке знайшов!» Я зі своїм колегою краєзнавцем Миколою Маначинським відразу приїхали і бачимо: могила неолітичної (тобто кам’яної) доби. Її вік – близько трьох тисяч років! Судячи з речей, котрі лежали поруч зі скелетом, похоронений – мисливець. Бо за давнім звичаєм, біля померлого клали ті знаряддя, котрими чоловік найчастіше користувався за життя. А тут ми відшукали кам’яні сокиру, наконечник до стріли й рубило.
Віднайдене в давній могилі – це дійсно цінні речі, які цілком заслуговують на роль музейної експозиції. Тож саме сюди – у місцевий краєзнавчий музей, розміщений у Старозагорівській ЗОШ, і приносить усе віднайдене Ігор Баран. Тим паче, історик він не тільки за фахом, а й за покликанням.
– Усе, що стосується нашої малої батьківщини, ми разом із Миколою Маначинським збираємо, досліджуємо, зберігаємо. Таким чином в одному приміщенні вдалося зібрати речі періодів кам’яної доби, Київської Русі, перші бронзові предмети (браслети й натільні хрестики ще 13 століття), прикраси литовської епохи, люльки часів Козаччини.
Окраса музею – старовинний світильник – мав опинитися на смітнику. Бо його, почорнілого, не хотіли вішати в місцевій церкві. Тому Ігор Баран попросив віддати краєзнавцям.
– Ця річ – невеличка частина панікадила, який слугував колись у Загорівському монастирі, – вмикає світло й демонструє експонат Ігор Васильович. – Зі встановленням польської влади православний храм вирішили зробити католицьким. Тож усе, що стосувалося православ’я, з монастиря викидали.
У купі «сміття» опинився світильник, який віряни у 1920-х роках повісили в місцевій церкві. В 1960-х прямо під час вінчання він навіть упав, що люди розцінили як поганий знак. У 1989 р. світильник пофарбували. Потім вирішили, що варто придбати новий, а старий закинули на горище церковної «караулки».
Шість місяців краєзнавець разом із членами шкільного гуртка чистили й повстю натирали кожну деталь позолоченого (!) світильника. Сантиметр за сантиметром – і річ засяяла, як нова.
Немало довелося попітніти, аби належний вигляд отримали речі періоду обох воєн: рація, зброя, телефонні апарати. 
Дуже цікаво гортати записник школярки, яка навчалася в епоху зміни польської влади на радянську. Одна частина блокнотика списана латиницею і віршами про дітей, інша – кирилицею, де перший твір – «Пісня про Сталіна».
Аби молоде покоління могло оцінити життя сучасне й колишнє, Ігор Баран демонструє манекен учня воєнних часів: полотняні штани, фуфайка, обдерті черевики, які носили по черзі батьки й діти. 
– До нас на екскурсію часто приходять іноземці, – продовжує Ігор Васильович. – Якось завітала жителька Канади з чоловіком, чиї предки колись мешкали на Волині. І уявіть: на старовинних фото вона впізнала… своїх бабусю з дідусем! Американка взагалі не володіла українською, проте побачивши один із експонатів, вигукнула: «Скриня!». Ми з перекладачем здивувалися, а вона дивилася на речі старовинного побуту й одну за одною озвучувала їхні українські назви. Бо виявляється, бабуся повезла за океан свою скриню з домашнім начинням і в канадців українського походження досі зберігається така згадка: речі, одяг, а в торбинці – грудочка волинської землі…
…Після таких ось епізодів укотре переконуєшся, наскільки важливо не тільки дбати за майбутнє, а й плекати свою історію, цінувати родинне коріння, любити землю, котра дала життя. І робити це не на словах, а на ділі. Щоби за життя не тільки наслідити, а й лишити пам’ять. Щоби твою могилу було кому доглянути. А хрест, на ній встановлений, і через сотні літ свідчив: тут покоїться справді достойна людина.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

«Чи готові ви в разі збройної агресії Росії на Волинь зі зброєю в руках боротися з окупантами?».

Піду на війну в перших лавах (14) - 35.9%
Для цього є армія, прикордонники, поліція і СБУ (7) - 17.9%
Буду підпільником (7) - 17.9%
Ми приречені на поразку (3) - 7.7%
Мене це не стосується (5) - 12.8%